Арт-календар

Відкриття року Dakh Daughters

Колись театр Владислава Троїцького відкрив вельми успішний наразі гурт ДахаБраха. Тепер під його егідою українську сцену порвав дівочий фрік­кабаре бенд Dakh Daughters. Семеро дівчат, 15 музичних інструментів та незліченна кількість драйву. Акторки театру об’єднались у музичну коаліцію ще в 2012­му, однак за останній рік набрали шаленої популярності у мережі (кліп Rozy / Donbass — понад 225 000 переглядів на Youtube) та на живій сцені. Тексти відомих поетів, музика власна, зухвалий симбіоз панку та романсу, дівчат цікаво не лише слухати — їх потрібно бачити. Останній місяць Dakh Daughters активно виступають на підтримку Євромайдану не лише на сцені, а й серед мітингувальників перед Беркутом.

Перформанс року Наталя Заболотна і «Колоївщина. Страшний суд»

Саме так свій вчинок назвала Наталя Заболотна 25 липня, коли власноруч замалювала чорною фарбою картину Володимира Кузнєцова «Колоївщина. Страшний суд». Було це напередодні відкриття виставки «Велике і Величне» у «Мистецькому арсеналі», приуроченої до річниці Хрещення Русі. На директорку «Арсеналу» тоді накинулися зі звинуваченнями в цензурі, заяви на звільнення написали головний куратор «Мистецького арсеналу» Олександр Соловйов i головний редактор видання Art Ukraine Катерина Стукалова (журнал підпорядкований «Арсеналу»). Художники закликали бойкотувати Заболотну та її установу, а сама директорка запевняла, що картина просто не відповідала концепції виставки, була провокативною та образливою.

Гастроль року Depeche Mode

2013 рік продовжився традицією масштабного оупен­ейру на НСК Олімпійський. Відкритий минулого року стадіон тоді прийняв Red Hot Chilli Pepers та Мадонну. Цьогоріч їхній рейтинг відвідуваності побили легенди електро­року Depeche Mode. На їхній концерт влітку зібралось близько 60 тисяч людей. І навіть самі музиканти визнали українську гастроль чи не найкращою, і на підтвердження оголосили про намір відвідати Україну знов, у лютому 2014 року. Концерт Depeche Mode розвіяв будь­яку зірковість навколо гурту — на сцені музиканти з’явились без запізнення, відіграли дві години концерту, невтомно спілкувались із публікою і навіть виконали хіт Home, який виконують лише у п’ятірці улюблених міст всесвітнього туру. Словом, любов виявилась взаємною.

Голос року Руслана

Вона не лише співала, а й галасувала, протестувала та закликала — і зрештою не залишилась непочутою. Руслану по праву можна назвати «голосом року», лише за останній місяць вона його кілька разів втрачала, а все тому, що не боялася співати коломийки та гімн на морозі. Як співачка, Руслана відмовилась виступати на дитячому Євробаченні першого грудня, бо у переддень інших дітей, українських студентів, звіряче побив «Беркут». Як активістка, вона мало не щодня зі сцени озвучує вимоги та претензії до влади. І хоч наш підсумок річний, а дії Руслани мали місце лише останнього місяця року, децибелами свого голосу ця львів’янка підняла на спротив багатьох, а чим займалась Руслана інші 11 місяців, окрім як «Битвою хорів», наразі мало кого цікавить.

Мистецька подія року Національний художній музей

Упродовж 2013­го помітне пожвавлення спостерігалося у Національному художньому музеї на вул. М.Грушевського. Майже кожну їхню виставку можна віднести до головної мистецької події року. Спершу там оновилася постійна експозиція творів мистецтва 1960­х — початку 2000­х років, на якій офіційно презентували нову концепцію історії сучасного національного арту. Ще зовсім недавно потрапляння контемпорарі в музейні простори сприймалося як щось виняткове. Потім музей пішов ще далі, повернувшись до назви, яку установа носила в 70­х, — «Державний музей українського образотворчого мистецтва». Та слава Богу, що всього на 10 днів, поки тривав проект «Тихий протест 70­х». За відважність і новаторство нагороджуємо музей почесним званням.

Концерт року «Океан Ельзи»

Концерт «Океану Ельзи», який виступив на Євромайдані у «золотому» складі, міг би увійти до Книги рекордів Гіннесса. Святославу Вакарчуку достатньо було заспівати «Вставай, мила моя, вставай», як тисяч 300 слухачів в унісон із перших акордів підхоплювали неформальний гімн Майдану і підспівували лідеру групи аж до закінчення концерту. Важко сказати, що людей більше розчулило — романтичні пісні ОЕ, які останнім часом набрали політичного змісту, чи те, що група виступила у першому складі, до якого входили Святослав Вакарчук, Павло Гудімов, Юрій Хусточка, Дмитро Шуров і Денис Глінін. «Важливі речі об’єднують», — наголосив Вакарчук. «І це неймовірно, аж мурашки по шкірі», — приєднуємося до слів улюбленця майданівців.

Прем’єра року «Параджанов» і «Тіні незабутих предків»

Наше кіно почало потроху ходити. Хода ще не впевнена, легко перечепитись через брак коштів, слабку сценарну школу і просту недостатність досвіду. Втім цього року в прокаті було аж сім українських прем’єр, виокремимо дві найголосніші: «Параджанов» Олени Фетісової і Сержа Аведикяна та «Тіні незабутих предків» Любомира Левицького. Першого найбільше чекали, опис інтригував — фільм про самого Параджанова. Натомість критики стрічку не пожалували, фільм вийшов прісним порівняно із градусом його розкрутки. «Тіні» Левицького — дещо інший випадок, тут iдеться не про зміст (той однак кульгає так само), а про цифри. Адже молодіжний трилер зібрав найбільшу касу у статусі українського кіно в історії нашого прокату — картина практично окупила свій бюджет у 877 тисяч доларів. Українське кіно, таким чином, стає на шлях конкурентоспроможного.

Гордість року Оксана Забужко

Оксана Забужко почувалася, як зірка Голлівуду під час вручення Оскара, коли отримувала чек на 150 тисяч злотих (це трохи бiльше, нiж 40 тисяч гривень) та статуетку престижної польської літературної премії Angelus за роман «Музей покинутих секретів». В Україні «Музей...» вийшов друком у 2010­му, а до Польщі, враховуючи тривалість перекладу Катажиною Котинською, яка разом із Забужко отримала «Ангела», дістався за неповні два роки. Лауреатка вірить, що перемогла 19 жовтня у Вроцлаві не лише вона та її роман, над яким Забужко працювала сім років, а й Україна, точніше — Європейська Україна. Браво, пані Оксано! Ви — наша Гордість­2013!

Ганьба року Шевченківська премія з літератури

72­річний поет, головний редактор газети столичного Чернігівського земляцтва Леонід Горлач удостоївся Шевченківської премії 2013. Кажуть, що він має в доробку п’ятдесят книг поезії, прози, публіцистики, критики, дитячих творів, яких, на жаль, у жодній книгарні не знайти. Його основний жанр — поезія, серед якої шість романів у віршах про українську історію. Мільйони українців у 2013­му вперше почули ім’я Леоніда Горлача. На що обранець Шевченківського комітету відповів: «Усі ці висування я переживав уже дев’ятий раз — вони почалися ще в ХХ столітті, а закінчилися 2013 року. Тепер нарешті, як казали в часи СРСР, нагорода знайшла героя».

Скандал року

Єдиний у світі володар чотирьох Гран­прі міжнародних конкурсів артистів балету Денис Матвієнко у 2011­му був призначений художнім керівником балетної трупи Національного академічного театру опери і балету. За цей час він запросив до Києва легендарних хореографів, серед яких американка Наталія Макарова, яка поставила в опері свою редакцію Баядерки, головний балетмейстер російського Михайлівського театру Михайло Мессерер із «Клас­концертом» і словенець Едвард Клюг, який вперше довірив трупі іншого театру свій балет Radio & Juliet. І ось навесні 2013­го директор театру Петро Чуприна заявив, що Матвієнко ніколи не займав посаду художнього керівника. Зі скандалом і нерозумінням політики опери танцюрист переїхав у Петербург, де готує «справжню «бомбу», яка підірве балетний світ». Та, на жаль, через скандал року вже не в Україні.