Як ми провели літо

Англієць Бен Уітлі завжди знімав криваве кіно. З 1998 року режисер зарекомендував себе як творець британського хоррору як на телеекрані, так і на широкому кіномайданчику. В 2012 році Уітлі береться знімати роуд–муві про парочку закоханих. У чому ж підвох? Виявляється, що його немає, режисер власним звичкам не зрадив. Бо в центрі сюжету — традиційно — вбивство. От тільки обрамлення йому Уітлі придумав інакше — лячно маргінальне. А як іще назвати двох нудних туристів, які із захопленням гуляють музеєм трамваїв і майже з тим самим захопленням вбивають людей?

Тіні вже за тридцять. Вона мріє втекти від деспотичної матері, яка завжди всім не задоволена. Матір, на додачу, вже кілька років поспіль не втомлюється звинувачувати дочку у нещасному випадку, що забрав життя домашнього песика. Простакуватий Кріс, бойфренд Тіни, запрошує її на канікули у фургончику, подивитись на краєвиди Англії та відвідати кілька безглуздих музеїв. Компанії цих двох стереотипних туристів ви завжди уникатимете. Парочка 30–річних здається вже записалась у пенсіонери і готова довго говорити про погоду, скуповувати всі місцеві сувеніри та фотографуватись з експонатами.

Враження від історичних пам’яток псує лише одне — люди. Хтось кине папірець повз урну, хтось дозволить собі нахабство. А хтось просто виявиться успішнішим у житті або ж матиме собаку, про яку наші персонажі давно мріють, — цього достатньо, аби Кріс підняв палицю і дуже стримано і толерантно влаштував криваве місиво. Тихий чолов’яга виявляється ще тим соціопатом. Вражена Тіна на тлі такої багатогранної натури Кріса видається персонажем другорядним. Однак уже за кілька хвилин вона виказуватиме своє захоплення: «Я і не думала, що до вбивства можна ставитись так спокійно!»

Задля того, аби додати пікантності у дещо нееститетичні сексуальні стосунки цих двох, вона також почне вбивати. І тут, як годиться, у романтичні історії відбудеться конфлікт. Темна сторона Кріса структурована неначе шкарпетки у комоді. Натомість Тіна — хвора дитина, що вирвалась із деспотичних лап матері й намагається осягнути хаос. Крісові жертви — класові вороги. «Він не людина, він читач «Дейлі Мейл», — виправдовується чоловік, вочевидь, називаючи жертву ще тим капіталістом. В той самий час Тіна здатна збити на смерть звичайного пішохода, аби привернути увагу коханого.

Гротескна історія — страшна по суті, однак подана з такою іронією, що подекуди стає соромно за сміх, який викликає цей фільм. Бен Уітлі дуже вміло жонглює жанрами, вектор цієї стрічки змінюється з кожним новим убивством. Цікаво, що сценарій до фільму написали виконавці головних ролей Тіни та Кріса — Еліс Лоу та Стів Орам, обоє відомі перш усього комедійними ролями на британському телебаченні. Акторам так добре вдалося вписати комічне у трилер, що без посмішки дивитись на їхні наївні обличчя просто неможливо. Без зайвого технічного та змiстовного навантаження, «Коханці на колесах» виявляються злободенною та хворою історією з непередбачуваним і напрочуд влучним фіналом.

Трагікомічний демонізм простих людей — нова фішка, якою Уітлі вочевидь вирішив залякати глядача. Тепер ходи та оглядайся, чи бува твій сусід, збирач гербарію, не вбиває перехожих, за те, що ті топчуть його газон.

У прокаті фільм стартує з 26–го грудня.