Місце зустрічі з раєм

Сучасна ікона: вигадка чи потреба

Миколаївській майстерні «Небо на землі» майже 10 років. Ідея її створення належить двом священикам — Михайлові Шполянському та Сергію Павелку, який залучив до справи майстрів, переважно жінок: Марію Павелко, Катерину Цирулік, Ольгу Нестерову, Ксенію Глєбову, Наталю Соболєву і Костянтина Самойленка. «Одного разу згуртувавшись, так весь час і працюємо — колективом, що став родиною», — розповідає Сергій Павелко. Тому і майстерню називають сімейною. Куратор виставок, іконописець і дружина о. Сергія Марія Павелко каже, що не випадково в їхній майстерні самі дівчата. «Чоловіки народжені керувати і вважати себе головними, а іконопис потребує смирення. Саме через це багато гарних художників не можуть створювати ікони, не можуть витримувати критику і зауваження», — пояснює Марія Павелко.

У майстерню, яка переросла у своєрідну іконописну школу, в 2004 році прийшли 18–річні дівчата з художньою освітою, які до того часу не мали жодного відношення до іконопису. Зі сльозами на очах вони йшли до своєї мрії — навчитися писати ікони. Багато чого не виходило, довелося вивчати різноманітні живописні техніки та духовний зміст ікони, але їхнє смирення перемогло. Тепер кожна з майстринь написала сотні ікон. У колективі панує соборність. Як тільки художник закінчив ікону, виставляє її на загальний осуд. «Бувало, що ікону доводилося повністю переписувати. Дівчата з мистецької точки зору мали багато зауважень та критики», — розкриває внутрішню політику майстерні Марія Павелко. У колективі іконописців серед жіночого «квітника» є єдиний чоловік Костянтин Самойленко. Спрацювався з дівчатами, бо прислухається до їхніх порад. За словами Марії, він працює у себе вдома через поважний вік. Решта майстрів, якими б професійними не були, не витримували обговорення робіт і зауважень. Та від правила — кожен має право висловити свою думку і розкритикувати ікону — у майстерні принципово не відмовляються.

Після того, як іконописці затверджують ікону, вона потрапляє на очі до Сергія Павелка. Священик, на відміну від художників, не оцінює майстерності виконання ікони, його цікавлять більш духовні речі. «Єдиний критерій — молитовність створеної ікони. Щоб це перевірити, я ставлю її перед собою, мовчки без молитви дивлюся на неї й намагаюся прогнати всі свої помисли. Якщо ікона починає зі мною говорити, з нею виникає діалог — значить, вона вдалася», — розповідає Сергій Павелко.

На двох київських виставках годі побачити ікону, яка б асоціювалася зі старовинною. Ніби та сама Біблія для неписьменних що й тисячу років тому, але написана по–сучасному. «Ми проти того, щоб пахло підробкою, — аргументує свій вибір Марія Павелко. — Ті ікони, які зараз старі і пошарпані, теж колись були новенькими. Копіювати ікони — це крадіжка духовного досвіду. Ікона — це молитва. Якщо вона щира, вона не може бути переписана. Зараз прийшли іконописці, які не хочуть молитися, лише штрих у штрих переписують старовинну ікону. А вона має бути тільки новою, зрозумілою сучасній людині, має не копіювати, а народжувати молитву».

Ікони з пива, золота, крейди і яєць

Художники у Миколаєві, де практично не збереглися церковні та іконописні традиції, працюють майже, як у часи Леонардо да Вінчі. Для своїх ікон вони використовують тільки натуральні матеріали: дошки з липи або черешні, паволоку — полотно, котре наклеюють на дошку як основу для живопису, левкас — від 4 до 15 шарів спеціального ґрунту, приготовленого на основі крейди та тваринного клею, а також виготовлені вручну самим іконописцем фарби з природних мінералів та пігментів і яєчної емульсії (жовток курячого яйця та свята хрещенська вода). Традиційна іконописна технологія працемістка та дорога. Так, для приготування фарб використовують бразильський гірський кришталь, африканський малахіт або знайдені в Україні рідкісні мінерали керченіт і чорний турмалін.

На багатьох роботах є різні види золочення. Цікавий факт, що іконописці наносять листкове (сусальне) золото за допомогою солоду замість клею. Щоб отримати потрібної концентрації клей, майстри добу виварюють півлітра пива. Марія Павелко каже, що вони експериментували з різними марками пива, і лише при варінні чернігівського «Біла ніч» залишався солодовий рослинний екстракт сусла, яким за допомогою гачків із хліба до ікон кріплять золото.

Іконописці зазначають, що рецепти, як писати ікони, беруть із старовинних книжок. Та не все добре, що радили попередники. Наприклад, шар фарби слід покрити лаком. Миколаївські майстри спершу купували готовий лак, але від цього тільки втратили багато ікон. Коли покривали лаком із художнього магазину фарбу, виготовлену вручну з природних матеріалів, на іконі утворювалися плями і зображення розпливалося. Тому миколаївським майстрам довелося попотіти не один день над експериментами, щоб виготовити свій лак. На сьогодні художники з «Неба на землі» можуть пишатися тим, що розробили нову іконописну традицію у створенні сучасної творчої ікони. Та смирення їм цього не дозволяє. Вони навіть не зазначають авторства ікони. Максимум, що майстри собі дозволяють, це проводити виставки в Україні, Німеччині, Швейцарії, Франції та Японії, щоб якомога більша кількість людей зрозуміли: найкращий подарунок на будь–яке свято — це ікона, яка говорить із тобою.

Виставки триватимуть до 20 січня.