Судове засідання у Дніпропетровському адміністративному апеляційному суді наприкінці минулого тижня місцеві опозиціонери назвали історичним. Вони так і не змогли пригадати такого випадку за всю історію незалежної України, щоб міська рада сама відмовилася від свого ж адміністративного позову щодо обмеження у проведенні масових заходів.
Нагадаємо, згідно з рішенням суду першої інстанції, місцевий Євромайдан було знесено з території Європейської площі за допомогою «тітушків». Але опозиціонери з цим не змирилися. Отямившись, вони й надалі проводили масові акції саме на Європейській площі. Влада ж, у свою чергу, дозволила тут... стихійну торгівлю. Тим часом сім осіб звернулися до Дніпропетровського апеляційного адмінсуду з позовом, у якому попросили скасувати вищезгадану постанову суду першої інстанції.
Саме судове засідання було доволі бурхливим. Усі апелянти заявили про недовіру суду, головою якого впродовж багатьох років є Олександр Мартиненко. Саме під його головуванням тоді ще у Дніпропетровському облсуді 1 грудня 1987 року було засуджено до найвищої міри покарання — розстрілу — павлоградця Ігора Рижкова. Але пленум Верховного Суду України цей вирок скасував і звинувачення стосовно п’ятьох потерпілих, зокрема й обох убитих, зняв. А вже згодом за ці злочини було засуджено сумнозвісного «пологівського маніяка» Сергія Ткача.
Перебування такої людини на чолі суду автори апеляції назвали вищим проявом цинізму й аморальності, викликом усьому цивілізованому світу і насамперед Євросоюзу, до якого прагне Україна. Однак судова колегія на це не зважила. Зате зважила на заяву представника міської ради про відкликання оскаржуваного адмінпозову. Суд цю заяву задовольнив під вигуки «Слава Україні!» з вуст багатьох присутніх.
Отож дніпропетровський Євромайдан більше не є небезпечним, як наголошувалося у вищезгаданому адмінпозові міської ради та рішенні суду першої інстанції.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
