Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
На превеликий жаль, ми не цінуємо те, що маємо. Розвалюємо старе, а побудувати щось нове — зась. Тому й кульгають реформи, зокрема і медична.
Перший нарком охорони здоров’я СРСР Микола Семашко створив унікальну систему надання медичної допомоги населенню у великій за територією державі з різним рівнем соціального розвитку. Ця система медичної допомоги передбачала, що держава повністю візьме на себе піклування про здоров’я громадян. Слід зауважити, що система охорони здоров’я СРСР — одна з небагатьох сфер державної діяльності, яка отримала позитивну оцінку експертів провідних країн світу. Велика Британія взяла від неї базову основу — бюджетне фінансування та модифікувала її в модель, яка ввійшла у світову історію як система Беверіджа. Систему Беверіджа запозичили Італія, Греція, Іспанія та інші країни.
Міжнародні експерти під час конференції, яка відбулась у Відні 2001 року, дійшли висновку: якщо на забезпечення діяльності системи охорони здоров’я витрачається менш ніж 8,9% ВВП, то така медицина стає небезпечною для населення. За нормативами Всесвітньої організації охорони здоров’я, при фінансуванні менше 5% від внутрішнього валового продукту можна говорити про повну відсутність медицини в державі.
В Україні за роки незалежності бюджет на охорону здоров’я становив 3,0—3,3 % від ВВП. Тобто був утричі менший, ніж критичний рівень асигнування на потреби медичної галузі, встановлений міжнародними експертами.
У нашій країні 2012 року бюджетом було передбачено 567 гривень на одного жителя на рік. І цього року маємо те саме. А, скажімо, наприкінці 1980–х років у СРСР на одного жителя виділялося (у перерахунку на нинішні реалії) — 1760 гривень. Тобто фінансування галузі охорони здоров’я в Україні зменшилось утричі. Тож наша трагедія в тому, що держава не хоче фінансувати медицину.
Для порівняння: у Німеччині бюджетні асигнування держави на медичну галузь 2012 року сягнули 260 млрд. євро (10% від ВВП). Тобто бюджет медичної галузі Німеччини більший від витрат України на охорону здоров’я в 396 разів! Збереження нації, здоров’я населення для німців — святе. В Україні все навпаки: націю невблаганно підточують епідемії туберкульозу, СНІДу, венеричних захворювань тощо. У нашій країні найбільша смертність від інфарктів, інсультів, раку серед країн Європи. Тривалість життя в Україні у середньому на 10–12 років менша, ніж в країнах Європи. Чисельність населення у нашій державі за останні 20 років зменшилася на 5 мільйонів.
Україна вимирає. Однак ніхто не б’є на сполох. У наших державних діячів бачимо тільки жадобу до влади та особистого збагачення. Чи можемо досягнути рівня медичної допомоги країн Європи при такому критично низькому рівні фінансування? Відповідь очевидна — це нереально.
На пам’яті 2010 рік, коли в Україні, згідно з указом Президента та постановою уряду, розпочалося «Реформування медичної галузі». На початку серпня того року в актовому залі Житомирської обласної клінічної лікарні ім. Гербачевського відбулася розширена нарада за участю лікарів, економістів, голів профспілкових комітетів та начмедів усіх лікувальних та профілактичних закладів області. Тоді високі чини Міністерства охорони здоров’я доводили: населення незадоволене станом медичної галузі, тож слід провести реформу.
Для реалізації пілотного проекту було визначено Донецьку, Дніпропетровську, Вінницьку області та місто Київ. Через 5 років передбачалося проаналізувати стан охорони здоров’я в цих областях, щоб проаналізувати всі позитиви та негативи. На основі результатів експерименту чиновники МОЗ України мали визначитись, чи можна таку реформу впроваджувати по всій Україні.
Але ще не сплинув встановлений термін експерименту, невідомо куди котиться наша медицина на колесах цих нововведень, а «реформатори» почали кроїти медицину за своїми лекалами, намагаючись у будь–який спосіб поширити пілотний проект на всю Україну. Руйнація галузі пішла лавиною. Це видно неозброєним оком навіть iз вікна операційної нашої районної лікарні.
Триває третій рік реформ. Ми не знаємо, що діється в пілотних областях. Однак із того, що потрапляє в пресу, та від спілкування з колегами стає моторошно. Смертність на догоспітальному етапі там виросла вдвічі. Закривають протитуберкульозні та онкологічні відділення — при тому, що у нас епідемія туберкульозу та висока захворюваність на рак. Закривають лікарні та фельдшерські пункти, пологові відділення, знищують педіатрію. Соціологічні дослідження в Дніпропетровській області свідчать: 99% людей проти медичної реформи.
На Житомирщині вирішили не чекати результатів експерименту. В області почали створювати центри первинної медико–санітарної допомоги (ПМСД). Що це означає? Створюється центр ПМСД як окрема юридична особа, а до неї — новий апарат управління. Тобто, якщо раніше була посада одного головного лікаря в районні, то нині, з утворенням центру ПМСД, маємо посаду ще одного головного лікаря. А якщо є керівник, то в нього — заступник, головний бухгалтер, економіст, завідувач оргметодкабінетом, статистики, головна медсестра, сантехнік, столяр, сестра–господарка, прибиральниці... Словом, створено 20 нових посадових одиниць, які самі безпосередньо не надають медичну допомогу населенню. А на утримання ще одного адміністративного апарату потрібні чималі кошти. І це при тому, що на зарплату медичним працівникам у нашому районі цього року вже не вистачає чотирьох мільйонів гривень.
Пропонують також закривати фельдшерські пункти у селах, де 300 жителів. У сусідньому Романові вже об’єднали 9 фельдшерських пунктів. Що це означає для людей? До цього закладу повинен дійти, як–то кажуть, і старий, і малий. Та й медичний працівник чи то пішки, чи на велосипеді має дістатися до кожного хворого. Тепер можна тільки уявити села на відстані 3—5 кілометрів від того фельдшерського пункту. Чи зможе медичний працівник надати невідкладну допомогу? Звісно, ні. Забирають останнє. У нашому районі вже закрито всі дільничні лікарні. З 2014 року їх не фінансуватимуть, і вони перестануть існувати.
Усе йде до того, що чуднівчанкам із наступного року доведеться народжувати в лікарні сусіднього району, бо над нашим відділенням для породіль нависла сокира тих самих непродуманих реформ. Нещодавно довелось оперувати породіллю. Випадок важкий. Усе вирішували лічені хвилини. Але вдалося врятувати і молоду жінку, і дитя. Приємно було дивитися на рідних, що плакали від радості. Але на думку спало дещо інше, сумне і тривожне: а хто ж довезе її в такому стані нашими дорогами до Бердичева, що за 30 кілометрів? Відповіді на це запитання я не маю.
Тепер, після розподілу санітарного транспорту між двома юридичними особами, сімейному лікарю практично немає на чому доїхати до хворого. Щодо «швидкої допомоги», то про які 10—20 хвилин, аби дістатися на виклик, можна говорити, якщо у нас розбиті дороги, а «швидкі» вже зовсім не швидкі, а старі, іржаві, поламані автомобілі?
За останні 20 років українське село перетворилося на тотальну руїну, де панує безробіття, алкоголізм, наркоманія, йде моральна і культурна деградація сільського населення. За таких обставин не можу уявити, яким чином сімейний лікар переконає людей, що треба вести здоровий спосіб життя?
Щодо молодих фахівців, то й говорити годі. Лише на Житомирщині не вистачає півтори тисячі лікарів. Особливо гостро кадрова криза відчувається в сільській медицині. Випускники вищих навчальних закладів просто бояться працювати в сільській місцевості. Наважитися приїхати з міста в глухе село з бездоріжжям і малою зарплатою — цей крок молодій людині зробити непросто.
Нині в Чуднівській райдержадміністрації Житомирської області створено відділ охорони здоров’я в особі людини, яка навіть не є медичним працівником. Створено відділ, від якого немає ніякої користі в наданні медичної допомоги населенню. Просто був наказ міністерства, і його виконали... Кому це потрібно? Ні людям, ні лікарям.
2013 року на охорону здоров’я в Чуднівському районі виділено 200 тисяч гривень. Цього вистачає лише на кисень, деззасоби, лікарські засоби для наркозу та стаціонарних післяопераційних хворих, медикаменти для тих, хто їх потребує безкоштовно, а це в першу чергу психічно хворі. Навіть для діабетиків торік було додатково виділено 73 тисячі, бо не вистачало коштів. Хворі вимушені самі купувати ліки, ціна яких за останні роки виросла в чотири рази. Звичайно, люди не можуть бути задоволені таким станом речей.
Дивує і те, що так звана реформа відбулася без широкого обговорення медичними працівниками. Безпосередньо лікарів у ці зміни не посвячували. Нас поставили до відома вже після. Мені не зрозуміло, чому на Житомирщині поспішають проводити медичну реформу, не проаналізувавши, як вона проходить в пілотних областях. Ми руйнуємо стару систему, яку визнав увесь світ, і в якій не вистачало лише фінансування...
Хто відповість за те, що вже фактично знищена система охорони здоров’я? Напевно, до відповідальності нікого не притягнуть. Та й медицина нашим високопоставленим чиновникам в Україні не потрібна, бо вони лікуються за кордоном, кидаючи бюджетні крихти на вітчизняну медицину.
Фінансування галузі за залишковим принципом призвело до того, що галузь опинилась на краю прірви. Всі розуміють (крім «реформаторів» ), що тільки фінансування медичної галузі на рівні світових стандартів забезпечить ту якість, той рівень медичної допомоги, який українці очікують.
Покращити ситуацію в медичній галузі, підняти надання медичної допомоги до рівня в розвинутих країнах можна, лише збільшивши фінансування в рази. Інакше нашу медицину очікує колапс.
Богдан Сметанюк — заслужений лікар України, депутат Житомирської облради, один із найдосвідченіших медиків Чуднівського району. Хірург від Бога, вимогливий, жорсткий керівник, але водночас — надзвичайно чуйна людина, яка дивиться в майбутнє з незмінним оптимізмом. Його традиційне привітання «Слава Україні» добре пам’ятають усі пацієнти, яким Богдан Степанович повернув радість життя. Він — один із найактивніших опонентів реформи медичної системи. Прямо каже: реформи не можна проводити шоковими, неперевіреними методами, а слід підійти до справи професійно, як це зробили в Англії, Німеччині та інших країнах Заходу. І на цифрах та конкретних прикладах доводить, чому руйнувати систему охорони здоров’я Семашка, попри її радянське походження, не слід.
Протистояння навколо можливої ліквідації Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру №2 відбувається у кількамісячному вимірі. Працівники диспансеру просять передати з обласної комунальної власності у міську цілісний майновий комплекс, щоб і майно, і приміщення залишились на місці, а колектив працював там і надалі. Вони згодні на реорганізацію чи оптимізацію, аби лише тубдиспансер не ліквідували. >>
До 30% антибіотиків орального застосування продаються у США за неправильно виписаними рецептами. Помилкова діагностика на невідповідний рецепт на антибіотики є головною причиною виникнення резистентної стійкості мікроорганізмів на антибіотики, випливає з дослідження, результати якого подані в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association). >>
Кліщі вже прокинулися, активізувалися і готові атакувати. Під прицілом їхніх укусів — не лише любителі влаштовувати пікніки в лісі, а й ті, хто звик просто прогулюватися в міському парку чи сквері. Лікарі звертаються увагу, що з кожним роком кількість людей, яких покусали кліщі в місті, зростає. >>
«Хворіти сьогодні особливо дорого, навіть не враховуючи вартості ліків, на звичайний похід у поліклініку зараз потрібно викласти мінімум 300 гривень», — такими враженнями діляться між собою українці в бесідах те-а-тет, такими повідомленнями нині завантажена чи не вся інтернет-мережа. >>
Улюблений вітчизняний спосіб заговорити тему: спростовувати неіснуюче або почати планувати давно існуюче. Триває п’ятий рік експерименту з реформи охорони здоров’я у пілотних регіонах країни: на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донецькій області (там зараз не на часі) та Києві. І що ж маємо реально? >>
