Вишивальниця по історичній канві

Авторка цього роману не має особливих літературних премій, не належить до жодних творчих спілок і взагалі маловідома в Україні. Але якщо спробуємо дізнатися, хто ж найуспішніший iз сучасних українських письменників, кого найбільше читають і найактивніше купують, то виявиться, що на першому місці в десятці лідерів, чиє ім’я у всіх на слуху, перебуває саме вона — Симона Вілар, наклад книжок якої давно перевищив мільйон примірників.

За жанром її новий роман «Лазарит» — це історична белетристика, але з «авторською» інтерпретацією подій, коли один–єдиний персонаж заступає сотні героїв, а суха історія присмачена екзотичними спеціями авантюрно–пригодницького кшталту. Так, герой цього твору — нащадок християнських паломників у Святу Землю, викуплений iз притулку в Константинополі єврейським рабином для подальшого захисту його гнаного народу — безперечний трікстер, мандрівник і благородний лицар, довкола якого вирують події офіційної історії. Іноді йому навіть доводиться ховатися під маскою прокаженого воїна–лазарита, щоб підстебнути урочистий караван сюжету. Теоретично це означає гармонію вимислу й історії, коли нудна біографічно–фактографічна лінія розсипається барвистим садом розмаїтих стежок–доріжок, які передбачають захоплюючі пригоди. Практично результати не менш приголомшливі.

Здається, у терпкому романному вареві «Лазариту» у нашій історичній романістиці укотре успішно сходяться коні–люди авторського ентузіазму в описі малознаних подій. Донедавна історичні персонажі у творах Симони Вілар уживалися з міфічними, але не менш реальними героями на кшталт Кощія чи Баби Яги. Слов’янське фентезі, середньовічні епоси і любовно–історичні трилери майже усіх часів і народів — ось що сьогодні являє собою цей безперечний бренд. Загалом історична белетристика — жанр, у якому ця авторка зарекомендувала себе як справжня майстриня сюжету, інтриги і фабульного розмаїття.

Так само «Лазарит» Симони Вілар гарантує читачеві справжній бенкет уяви, що передбачає участь у карколомному сюжеті як вигаданих героїв, так і історичних осіб, чиї імена породжують солодку музику сюжетної симфонії: Фiлiп ІІ і Гвідо де Лузіньян, Елеонора Аквітанська і Сибіла Єрусалимська, Вільгельм Нормандський і Готфрід Бульйонський. Загалом «Лазарит» Симони Вілар — це гримуча суміш часів ХІІ століття, в якій архаїчна германсько–скандинавська міфологія не поступається містиці арабського світу, франко–європейській романтиці й турецько–єгипетській екзотиці. У трагічній епопеї часів Третього хрестового походу, очолюваного Ричардом Левине серце, задіяні королі, магістри і священики, класичні лицарі тамплієри і решта етнографічного воїнства на кшталт безжальних сельджуків, мамлюків і асасинів.

Попри це тішить уяву, спраглу екзотичних вражень, широка географія роману, адже Симона Вілар вишиває по історичній канві власний візерунок сюжету, в якому стародавня історія Візантії і Палестини, Кіпру і Сицилії, Туреччини і Єгипту наповнюється «живим» життям, складними долями, родинними історіями, химерними сюжетами. Але якщо концепція «ключового факту» у цій машинерії передбачає суто матеріальну деталь, спроможну змінити хід світової історії, то в «Лазариті» цей інгредієнт має суто духовний характер. Кохання — ось що рухає сонце і світила у романному всесвіті авторки. Саме це почуття головних героїв спроможне моделювати офіційну історію, розфарбовуючи її лаштунки безліччю нечуваних фактів, історій, сюжетів, яких не бракує в романі. Любов–зрада, любов–ненависть і любов–пристрасть не просто надають яскравого емоційного забарвлення історії змов, інтриг і ворожнечі часів Третього хрестового походу, а й творять окремішній світ людських стосунків, без яких жодна історія не має сенсу. Тим паче якщо це історія масок, за якими ховаються і святі, і прокажені, і боги з героями нашої далекої минувшини.