За день до того перед Українським домом почали зводити сцену, а міліція оточила квартал по периметру. На захист правопорядку під час самого заходу стали бійці спецпідрозділів МВС: вони щільно перегородили підхід iз боку Майдану. За спинами правоохоронців стояла ще одна перепона — велетенська барикада, яку майданівці звели раніше — як захист від можливих атак «Беркута». На тильному боці барикади, обернутому до Європейської площі, майданівці вивісили велетенські транспаранти російською мовою, які закликали «антимайданівців» приєднуватися до виступів проти влади і промовляли про спільні проблеми простих українців як на сході, так і на заході, країни. Крім того, через ЗМІ, з гучномовців прибулих «східняків» майданівці закликали ввечері прийти на площу Незалежності на концерт «Океану Ельзи».
Рух через кордон між двома мітингами був одностороннім. На Європейську площу пропускали лише журналістів. Іншим радили йти в обхід по Костельній і Трьохсвятительській.
Рубіжне, Куп’янськ, Ізюм, Джанкой, Луганськ, Коростень — однакові біло–сині таблички з назвами населених пунктів переважно сходу і півдня, але, для враження, — і центральних регіонів та навіть окремих спальних районів Києва. Серед заявлених «мешканців столиці» «УМ» вдалося знайти лише трьох. «Ми з Оболоні самі, взяли їжу з собою і прийшли за Президента повболівати, за ідею. Були на Євромайдані. Але там сильно напружена обстановка. Вони трохи не так говорять, як має бути», — переконаний Павло, учасник мітингу.
Два натовпи людей, зведені в небезпечній близькості у центрі столиці, мали помітні відмінності. На Майдані — різноманітні саморобні плакати, гасла, люди з дітьми, азарт, а головне — виступаючі зі сцени закликали учасників «антимітингу» приєднуватися, зверталися до їхньої свідомості, лунали гасла: «Ми вас розуміємо». «Антимайдан» вражав відсутністю креативу та індивідуальної творчості (практично всі таблички були писані під один трафарет), відчутним настроєм, з яким люди «відбувають» суботники, а ще — несприйняттям та зневагою до сусіднього зібрання. Скажімо, депутат Олег Царьов, виступаючи зі сцени, охрестив Євромайдан шабашем: «Там танцюють, скачуть. «Хто не скаче — той москаль». І скачуть, уявляєте? Один за одним. А лозунги які! «Героям Слава!» Це ж не тим героям, які звільняли Європу від фашизму. Це не нашим дідам слава. Це тим, хто в них стріляв. «Смерть ворогам!» Це кому? Це нам, чи що? Вони що — страх загубили?».
Але попри запальні промови і застереження людська цікавість усе ж перемогла. Дехто з мітингувальників не втримався і сходив «у розвідку» до сусідів та навіть скуштував «ворожої» юшки. Враження принесли звідти різні. «Був я на Євромадані. Нічого хорошого. Такого в країні не має бути. А взагалі, я не знаю. Я особисто за мир у всьому світі. Я сам iз Криму. Приїхав поїздом», — розповідає Іван. На питання: «Скільки коштує проїзд?» відповідає з іронічною посмішкою: «Згідно із залізничними тарифами». У Дмитра з Макіївки реакція на майданівців винятково емоційна: «Я приїхав на вихідних. Працюю на двох роботах. А приїхав, бо мене вже за...ло, що вони там сидять на Майдані ніх...а не роблять».
А от Сергій із Луганська партійної лінії не притримується. «Я готовий молитися лише на прапор України. Мені той Президент даром не треба, — ділиться він iз кореспондентом «УМ». — Вони мені всі фіолетові. Я навіть не стояв на мітингу. Пішов погуляв, пивасика попив. 200 гривень за чотири години, звісно, небагато. Раніше платили більше».
Більшість людей на «антимайдані» заперечували, що їм платять за це гонорар. У будь–якому разі, своїх грошей на дорогу ці люди не витрачали — їх організовано привезли поїздами та автобусами, які оплатили спонсори з Партії регіонів, та ще й забезпечили сухпайками.
Щойно почало сутеніти, мітингувальники стали розходитись. Вони позгортали прапори: поздавали древка, полотнища поховали до чорних сміттєвих пакетів і колонами вирушили додому. Близько п’ятої вечора на Європейській площі не залишилося нікого, крім десятка комунальників, яким довелося прибирати купи сміття.
Гості столиці прямували до автобусів. Проте частина з них — до Маріїнського парку, підтримувати вже там безстроковий мітинг «за Президента». Там ще з п’ятниці було завбачливо розбито з десяток велетенських армійських наметів.
«Регіонал» запросив Путіна «на допомогу та підтримку»
Депутат від ПР Григорій Смітюх, виступаючи зі сцени «антимайдану», заявив: «Путін Володимир Володимирович — велика людина, впливова людина. Якщо ви дозволите, я від себе, і, якщо ви підтримаєте, від вас усіх разом. Давайте звернемося до Володимира Володимировича, давайте його закличемо, що сьогодні Україна потребує допомоги». І далі: «Україна потребує, щоб Росія пішла нам назустріч і Володимир Володимирович у змозі сьогодні в односторонньому порядку переглянути газовий контракт. Це буде суттєвою допомогою нам, нашим братським, дружнім, сімейним відносинам».
«Регіонал» кілька разів проскандував «Путін! Путін!», його підтримали кілька голосів. «Володимире Володимировичу, я сподіваюся, ви почуєте. Майдан сьогодні звертається до вас, ми потребуємо допомоги і підтримки», — сказав Смітюх.
Прем’єр–міністр Микола Азаров зі сцени на Європейській площі переконував, що ЄС вимагає прийняти закон про рівність сексуальних меншин та визнати одностатеві шлюби. Повноважний представник Євросоюзу в Україні Ян Томбінській негайно ж спростував це твердження. «Можливо, (владі) треба знайти додаткові доводи і докази для людей у тому, що ЄС — це не шлях для України. Та це не відповідає дійсності. Це неправда», — цитує посла ЄС «Українська правда». Говорячи про те, що євроінтеграційне законодавство загалом передбачає більш демократичне ставлення до сексуальних меншин, представник ЄС зазначив: «Так, і таких вимог (про які згадував Азаров) немає... Не йдеться про те, щоб ставитись більш толерантно, насамперед, до сексуальних меншин. Ідеться про те, аби вирішити проблему дискримінації загалом. Дискримінація може бути різною: вікова, за станом здоров’я, дискримінація щодо релігійних поглядів. Але також і сексуальна»... Пан Томбінський наголосив: «В Євросоюзу немає жодних загальних засад щодо того, як підходити до питання одностатевих шлюбів. Адже це та сфера, у якій кожна окрема країна сама вибирає свій шлях та приймає свої окремі закони з цього питання».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
