Андрій Странніков зараз постійно перебуває у Київраді.
— Пане Андрію, перші два тижні перебування революціонерів у Київраді не надто радували столичну владу. Звучать постійні погрози про штурм, необхідність звільнити приміщення. Чи є взагалі з київською владою діалог?
— На жаль, нинішня столична влада фактично оголосила війну своїм мешканцям. Влада спілкується з нами шляхом ультиматумів, судових позовів, погроз. Саме київська влада звернулася до міліції з приводу встановлення новорічної ялинки на Майдані, саме київська влада подала позов до суду з вимогою заборонити 1 грудня маніфестації. І саме столична влада намагається через суд вигнати протестувальників із приміщення Київради. Тобто ми бачимо, що влада не йде назустріч. І за два тижні перебування в приміщенні мерії ми жодного разу не побачили перших осіб — ні Гереги, ні Попова.
— А як прокоментуєте найсвіжішу столичну новину: звільнення із займаної посади Олександра Попова. Тепер він — один із підозрюваних у розгоні Майдану. Що це — намагання заховати ліс за одним деревом чи спроба призначити «цапа–відбувайла»?
— Навіть студенту–першокурснику юридичного факультету зрозуміло, що Попов «Беркутом» не керує. Та й сумнівно, щоб людина, яка збиралася балотуватися на пост мера Києва, давала команду проявити особливу жорстокість при розгоні Майдану. Він визнав, що виконував наказ секретаря РНБО Андрія Клюєва. Тобто, будучи частиною жорсткої партійної системи, Попов не мав шансів висловити бодай якусь альтернативну думку. Тому в цій ситуації ниточки тягнуться як до Клюєва, так і безпосередньо до Януковича. Це зайвий раз підтверджує необхідність того, щоб містом керувала обрана, а не призначена особа. Якщо ж повертатися до подій у Київраді, то, на мою думку, зараз у в.о. голови адміністрації Анатолія Голубченка є унікальний шанс увійти в історію. Для цього йому потрібно відкликати позов Попова щодо звільнення мітингувальниками приміщення Київради і таким чином продемонструвати, що київська влада виправляє свої помилки і готова мирно співіснувати з мітингарями в одній будівлі.
— Щодо доцільністі «захоплення» будівлі Київради є багато думок. Що скажете з цього приводу ви?
— Дійсно, ми чуємо різні думки щодо нинішньої функції Київради. Одні нам дорікають: «Чому ви туди зайшли і не берете владу в свої руки?». Інші кажуть: «Для чого ви туди взагалі заходили — тільки заважаєте адміністрації працювати!». Треті ставляться позитивно до нашого перебування там. Адже саме Київрада у ці морозні дні стала прихистком для багатьох тисяч людей, які приїхали відстояти правду на Майдані. І тепер вони мають можливість задовольнити свої елементарні побутові потреби — поїсти, відпочити, зігрітися. Власне, це й була головна мета нашого перебування в Київраді. У нас не було наміру захоплювати саму будівлю для того, щоб зайняти кабінети і не пускати чиновників на роботу.
Ми пам’ятаємо позитивний досвід 2004–го року, коли Київрада і всенародно обраний мер самі відкрили будівлю Київради для мітингувальників. І влада, і протестуючі тоді дуже добре уживалися. Нинішня влада обрала інший шлях.
— Протестувальників час від часу звинувачують у вандалізмі та крадіжках. У перші дні дорікали пограбованим прес–центром КМДА. Тепер же революціонерам «шиють» викрадення документів.
— Коли політичні сили зайшли в Київраду, вона була вже відкрита навстіж, охорони не було. Поверхами гуляли натовпи людей. Ми вважали своїм обов’язком зробити цей процес контрольованим. Саме тому з перших хвилин була виставлена охорона біля кабінетів, було заборонено підніматися вище Колонної зали. І наразі люди перебувають тільки на першому поверсі.
Справді, 107–ма кімната, де розташована прес–служба, постраждала. Звідти зникли принтер і ноутбук, які ми швидко знайшли і повернули власникам.
Доступи до кабінетів Гереги та Попова одразу ж були заблоковані, щоб там ніхто не мандрував. І можу вас запевнити: зараз у КМДА все чітко організовано й цивілізовано.
Хочу відзначити лише один день, коли сталася низка прикрих випадків, пов’язаних із вандалізмом. Це було якраз 11 грудня, після того як зранку відбувся невдалий «штурм» бійцями «Беркута» будівлі Київради. Наприклад, хтось намагався винести з одного із кабінетів монітор від комп’ютера, але, мабуть, побоявся пронести його через охорону і тому заховав в одному з коридорів на 11–му поверсі. Також на тому ж 11–му поверсі в одному із санвузлів було відкрито кран з водою, щоб спричинити залиття. На щастя, встигли зреагувати оперативно, шкоди завдано невеликої. На 3–му поверсі невідомі розмалювали стіни. Все це сталося в один день. Ні до, ні після цього подібних випадків не було. Напрошується висновок: після невдалої спроби силою вигнати протестувальників, можливо, хтось захотів просто дискредитувати протестний рух. Наголошу: ми, як ніхто, зацікавлені у тому, щоб знайти і покарати винних і тому сприятимемо правоохоронним органам у пошуку правопорушників.
— Як вдається підтримувати порядок і дисципліну?
— За ці два тижні, що я днюю і ночую в Київраді, я побачив величезну ступінь самоорганізації. Люди постійно змінюються — одні приїжджають, інші від’їжджають, але, незважаючи на це, спостерігається порядок. Люди розуміють, що вони сюди приїхали не як туристи, що їхня основна місія — на Майдані. А Київрада є саме тією точкою, де вони можуть на короткий час відпочити.
За ці дні багато що мене вразило: я побачив велику кількість волонтерів, які стоять на кухні, на медичному пункті, які цілодобово допомагають людям — безкоштовно, тільки за ідею, які сплять по кілька годин на добу, але перебувають у доброму гуморі. До речі, у нас є навіть самоорганізована група психологів, які надають підтримку тим, хто психологічно виснажився або перебуває у стресовому стані. Працює навіть безплатна перукарня.
Окрім постійного прибирання (двічі на день проводиться санітарна година), раз на чотири дні запрошується санстанція, спеціальними препаратами проводиться дезінфекція всіх поверхонь — аби не було ніяких захворювань і епідемій. І ми принципово запрошуємо для цих робіт саме державні органи.
— Мітингувальникам дорікають, що вони не дають нормально працювати адміністрації: мовляв, через вас і сніг не прибирали, і зарплати «бюджетникам» затримають…
— Верхівка влади зараз намагається події в країні перевести в негативне русло, сказати, що всі біди через Майдан. Але це неправда. Ми заявляли неодноразово: немає у мітингувальників на меті влаштовувати якісь безчинства або перешкоджати роботі адміністративного органу. Усі кабінети чиновників недоторкані, і чиновники адміністрації мають можливість ходити на роботу і працювати. Ми не збираємося паралізовувати владу, бо розуміємо, що сміття треба вивозити, сніг чистити, зарплати «бюджетникам» виплачувати. І треба сказати, що досить багато людей у КМДА зараз працює. Але це передовсім нижня і середня ланка працівників. Голова адміністрації, його заступники і керівники департаментів — вони чомусь не вважають за потрібне приходити на роботу. І всі ці дні мандрували по райдержадміністраціях — щодня у них нове місце для зібрань.
— Як реагують на вас рядові працівники КМДА?
— Тут принципово інша ситуація. Середня і низова ланки працівників КМДА без будь–якої команди зверху, на громадських засадах, допомагають нам. От, наприклад, мені сьогодні телефонував один із керівників комунальних підприємств і сказав, що дасть сміттєвоз для вивезення сміття. Уже в першу ніч рядові працівники Київради приїхали і допомагали нам налагоджувати побут. Адже поставали питання з електрикою, водою, допоміжними приміщеннями, охороною. Не так просто зорієнтуватися у незнайомому приміщенні з усім цим. Тому простим працівникам КМДА ми дуже вдячні.
— За цей час Майдан переживав багато критичних і небезпечних моментів, було чимало емоційних ситуацій — постійна загроза штурму, оточення силовиками, нервове напруження сприяли цьому. Що запам’ятається вам назавжди? Були речі, які вас вразили?
— Усього одразу й не згадаєш — щодня відбувалося багато всього зворушливого і емоційного. Але, скажімо, під час останнього нічного штурму Майдану, коли навколо КМДА стояли сотні «беркутівців» і майбутню розв’язку передбачити було неможливо, мене вразила поведінка жінок (хоча й мобілізацію чоловіків варто відзначити). Вони навідріз відмовилися покидати будівлю Київради, хоча були на це можливості й час. Особливо затятими виявилися жінки літнього віку. Одна з них сказала мені таку фразу: «Не підемо звідси! Бо для чого ж тоді ми тут весь цей час знаходилися? Не для того, щоб втекти!»
«Усі скептики Помаранчевої революції зараз на Майдані»
— Зараз усі порівнюють дві революції — «помаранчевий» і Євромайдан. Які відмінності бачите ви?
— Це абсолютно різні революції. У 2004–му році було загальне свято, там з перших днів було зрозуміло, що перемога майже є. Не було супротиву правоохоронних органів, було загальне піднесення. Нинішня війна — а я називаю її так — вона більш жорстка. Люди налаштовані на тривале протистояння, вони розуміють, що це єдиний шанс змінити владу, вони вперто стоять на своєму.
Для себе я виніс одне: усе ж таки в критичні моменти українці можуть об’єднуватися. Що цікаво: люди, які після розчарувань Помаранчевою революцією розказували про те, як усе було погано і що вони ніколи в житті не вийдуть на протести, — усі зараз тут, на Майдані. Людська віра незнищенна... Під час попередньої революції були переконання: ось ця людина, яку ми зараз відстоюємо, стане Президентом, і одразу все зміниться навколо. Зараз такого немає. Це означає, що суспільство дорослішає, стає більш зрілим. Люди стоять на Майдані зараз не за когось — за самих себе. Саме це і вивело скептиків на барикади.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
