Боротися і... спати

Майдан стоїть уже понад 21 день — це час, необхідний людині для вироблення нової звички. Ніхто не ставив собі за мету свідомо набути якихось нових звичок. Скоріше, творилася нова колективно–всенародна звичка — допомагати один одному, захищати країну, почуватися вільною, позитивною нацією. Поза тим, утома, неспання, постійна тривожність даються взнаки. Що робити, аби зберегти сили і запал? Про це — наша розмова з практикуючим психологом Оксаною Хмельницькою, яка день у день надає психологічну та іншу допомогу мітингувальникам на Майдані.

— Пані Оксано, чи варто психологам працювати з людьми перед подіями?

— Важливіше працювати не перед, а після подій. Тому що після викиду адреналіну, після сильних емоцій і переживань відбувається «відкат». Фізіологічно — може падати тиск, а психологічно відбувається емоційне вигорання. Людина ніби перебуває в якомусь тунелі. Фізіологічні відчуття ніби відключаються. Скажімо, можна на якийсь час втратити відчуття холоду і отримати обмороження.

— Але при цьому сам організм залишається сприйнятливим і до морозу, і до вірусів?

— Не зовсім так. Грипу на майдані взагалі немає, дехто може кашляти, бо трохи застудився. Підмічено, що під час воєн солдати майже не хворіють на вірусні інфекції. Хворіють уже потім, коли небезпека минає. Стан, який наступає після переживань чи після розрядки ситуації, більш небезпечний. Така мобілізація, життя над силу не можуть тривати довго, тому ми пропонуємо влаштовувати перерви. Ось уже третій тиждень говоримо організаторам, що потрібна ротація людей, усім потрібно давати якусь невеличку перерву, хоча б на півгодини — просто посидіти і відпочити. І щоб спали люди не менше шести годин на добу. Ми пропонуємо, щоб відпочинок і ротація задіяних у роботі для Майдану людей була введена як частина розкладу.

— Ті ж люди, які стоять на Майдані на морозі, біля сцени, могли б на якийсь час мінятися з волонтерами — ті пройшлися б і відволіклися, а ті — погрілися б...

— Так, наприклад. Але цього не хочуть ні волонтери, ні організатори. Волонтери на кухні не хочуть зізнаватися в тому, що вони втомлені. Вони весь час щось роблять — той нарізає хліб, та наливає чай, щось пакує, але коли починаєш говорити, що треба б трохи пройтися, чи сісти й просто відволіктися, вони не визнають, що роблять щось понад силу. От у вівторок була евакуація з Будинку профспілок. Люди на кухні щось дорізають, а їм кажуть: «Завершуйте хутчій та йдіть на другий поверх чи виходьте взагалі», а вони продовжують це робити і перепитують: «Що–що? Що там таке?». Тобто ніби втратили відчуття... Це «нормальна ненормальність» у важких умовах. Люди вже просто звикли до постійного напруження, до перманентної тривоги, до очікування, що от–от станеться щось страшне. І вже не переймаються черговим повідомленням, що «зараз нападуть».

— Чи вистачає фахівців, які можуть запропонувати такій великій кількості людей правила психологічної гігієни?

— Ми надрукували багато листівок і роздаємо їх. Просимо, щоб люди турбувалися про себе, щоб їли, спали, відпочивали — забезпечували свої прості фізіологічні потреби. Утім у такому стані не до кожного можна «достукатися».

Так багато травмуючих подій було в історії сучасної України, що люди звикли мобілізовуватися. Ніхто не звертав уваги на людину як таку, що людина — це найперша цінність. Тому не кожен здатний навіть звернути увагу на свій стан. Тому що «все для фронту, все для перемоги». Люди взагалі можуть подумати, що це якась провокація — ходять якісь особи і відволікають їх від боротьби. У них великі ідеї, а їм торочать про сон і їжу... У нас у культурі, у традиції немає цього, що «я втомився, мені потрібна допомога».

— Але якщо вже йти до європейських цінностей, то слід в усьо­му робити революцію?

— (Сміється) Для мене це і плюс і мінус — люди і готові до праці, але при цьому забувають про себе. А забувати не можна. Бо тебе надовго не вистачить. Депутати взагалі були «ніякі», ми питаємо: «Коли ви спали?». Потім уже пішов депутат спати.

Коли я просто приходила постояти на Майдані і не брала участі в процесах забезпечення, то уявити не могла, що за цим стоїть. Для мене був шок — наскільки це глибокі речі. Там такий вир емоцій, почуттів, переживань! Після того шоку я стала для себе вирішувати: буду щось робити чи просто приходитиму?

У перший день я сиділа під табличкою «Психолог» у будівлі Київської держадміністрації. І мене запросили розливати чай. Там узагалі ніхто не вказує, що тобі робити. Я спершу за звичкою питала: «Хто тут головний?» і «Що мені робити?». А мені відповідали, що слід просто долучатися до того, що робиться. Ті, що вже втягнулися в роботу, справді тяжко працюють. Хоча здається, нічого складного немає, але коли ти постійно в натовпі — це дуже втомлює.

— А по допомогу до психолога звертаються?

— Так, приходять люди з тривожними станами, з агресивними настроями. Є зриви у людей. Ми з ними говоримо, вони приходять до тями — десь годину на це треба. Вони на якийсь час виключаються з процесу, в який були занурені доти, і за рахунок цього відпочивають. Був цікавий випадок: прийшов чоловік з отого альтернативного мітингу, що в Маріїнському парку. І питає психолога, чи правильно він зробив. Психолог спитала: «А як ви себе тут почуваєте?» — «Добре». — «А там як?» — «Не так добре». Тобто людина визначилася. Невизначеність розхитує і втомлює. Весь час потрібно визначатися: я залишаюся тут чи я тікаю..

— Зараз усі готові стояти до кінця. Але можуть бути різні варіанти, зокрема й відхід із позицій. І це буде сильним ударом для людей, які піднялися й відкрилися. Чи можна вже зараз готувати їх до можливого розчарування?

— Ми, психологи, з самого початку думали про можливий «відкат», розчарування і всі ті емоції, що супроводжують невдачу. Звісно, хотілося б підготуватися, підстелити соломку. Але більшість людей не хочуть думати, що буде потім. Вони знаходяться у переживаннях та власних діях «саме зараз». До речі, багато психотерапевтичних шкіл саме це вважають ознакою здорової людини — повністю та з усією відповідальністю переживати «тут і зараз», віддаватися моменту, але не втрачати голови та здорового глузуду. Те, що зараз відбувається в країні, можна назвати навчанням через дію. Власне, існує такий метод роботи, як соціограма, — це спосіб драматичного програвання та обговорення ситуацій морального вибору. Тож можна стверджувати, що відбувається своєрідна психотерапія суспільства. Cтворюючи зустріч багатьох реальностей і організовуючи їх спілкування між собою, соціодрама виражає інтереси і традицію не тільки особистості або декількох осіб, а й різних груп і групових культур, відразу декількох традицій та епох. Думаю, що відлуння цього триватиме ще довго, чим би це не закінчилося.