Як училищу вдалося стати своєрідним законодавцем професійної освіти, принаймні в Україні?
Щоб поставити заклад на ноги, треба було докласти чимало зусиль, аби організувати навчальний процес на сучасному рівні. Створення матеріально–технічної бази — то головний клопіт і педколективу, і, до речі, самих учнів. Не один рік пішов на те, щоб сьогодні мати 23 модернізовані кабінети, 2 лабораторії, 12 майстерень. В училищі є буфет, бібліотека з книжковим фондом 68 тисяч примірників, читальна зала, спортивний та тренажерний зали, гуртожиток.
Але це, так би мовити, «традиційний» набір. Серед новацій — локальна комп’ютерна мережа, що об’єднує майже 350 сучасних комп’ютерів, загальнодоступний інтернет. На базі училища діє унікальний навчально–виробничий комплекс, яким може похвалитися не кожен ВНЗ. В училищі народжуються й успішно діють багато авторських проектів. Один із них — програма «мелодійний дзвінок», розроблена на базі модернізованого радіовузла та комп’ютерної програми транслювання мелодії дзвінка з уроку на урок.
Училище пропонує своїм вихованцям розмаїту палітру професій у сферах зв’язку, документознавства, інформаційно–комунікаційних технологій, туристичного та готельного бізнесу. За новими програмами учні отримують знання з найсучасніших галузевих технологій, основ економіки та менеджменту, технічної естетики, галузевої екології. Авторські групи педагогічних працівників училища розробили державні стандарти з нових широкопрофільних професій — оператор телекомунікаційних послуг, оператор з обробки інформації та програмного забезпечення. Cеред нових пріоритетів — іноземна мова та оволодіння інформаційними технологіями.
Училище давно зламало принизливий стереотип «пeтeyшника», який протягом років складався в уяві частини наших громадян. Окрім професійної підготовки, тут дбають про культурне та морально–етичне виховання своїх учнів. Благородній справі гуманітарного виховання учнів слугують оркестр «Либідь», дівочий вокальний ансамбль «Перлинки», етнографічна студія «Золоте зерно», учнівський аматорський театр «Нова зоря», гурток декоративно–прикладного мистецтва «Соняшник». А юні барабанщиці з оркестру ударних інструментів «Киянки» відомі своїми виступами на багатьох сценах, у тому числі Національного палацу мистецтв «Україна». Багато хто з киян і гостей міста милувався ними під час урочистостей на Хрещатику.
Учні МВПУ зв’язку не раз здобували призові місця на міських предметних олімпіадах і конкурсах професійної майстерності. Тож не дивно, що зараз навчальний заклад виношує плани на отримання статусу Національного вищого професійного училища телекомунікацій і інформатизацій. Плани амбітні, але засновані на об’єктивних показниках і характеристиках. «Якими б категоріями ми не намагалися визначити значущість професійно–технічної освіти, — переконаний директор училища, віце–президент Всеукраїнської асоціації працівників професійно–технічної освіти Василь Сергійович Петрович, — я бачу її однією з найважливіших складових людського щастя. Адже професійно освічена людина — шанованіша, розумніша, сміливіша, впевненіша у своєму майбутньому».
Немає потреби ідеалізувати життя училища. Є труднощі, є і недоліки. Адже педколектив має справу з великим (понад тисячу осіб), різномасним, традиційно складним підлітковим контингентом — це вже ніби й не школярі, але ще й не студенти. Тому доводиться нелегко: треба вчасно реагувати на складні педагогічні ситуації, мінливу емоційну напругу середовища, вияви юнацького максималізму, налагоджувати рівноправний діалог між тими, хто навчає, і тими, хто навчається. І тому такий дорогий кожен успіх у цій многотрудній роботі.
Володимир БУРБАН,
журналіст, член Національної спілки письменників України