Прощальний поцілунок «совку»

11.12.2013
Прощальний поцілунок «совку»

Жанна Кадирова: «Те, що відбувається зараз на Майдані, значно крутіше і сильніше за будь–яке мистецтво...»

Те, що Жанна Кадирова отримає головну премію конкурсу PinchukArtCentre у галузі сучасного мистецтва для молодих українських художників до 35 років і 100 000 гривень, мало хто сумнівався. Вона і так уже багато років є переможцем, «серпом і молотом» молодого українського мистецтва. Новина про нагородження переможців Pinchuk Art Prize, напевне, вперше в історії існування PinchukArtCentre, пройшла непомітно для арт–тусовки. Через події на Майдані торжество проходило без традиційного пафосу і червоної доріжки. Багато художників та й самих номінантів, серед яких Анна Звягінцева та Анатолій Бєлов, у цей час були на барикадах. Та нагородження все–таки відбулося за розкладом — 6 грудня.

Отож головну нагороду члени журі присудили шестиметровому мозаїчному панно «Монументальна пропаганда», символу того, чого вже немає, прощальному поцілунку радянській епосі. Жанна Кадирова зобразила оголених «товаришів» із рекламних бігбордів з обличчями будівників комунізму, що насолоджуються гламурним життям на червоному кабріолеті з шампанським та парфумами Versace у руках.

Кадирова зізнається, що їй подобаються монументальні роботи тих часів, бачить у них художню цінність. За її словами, тоді держава виділяла кошти на суспільне, над яким працювали цілі комбінати. Художники масово їздили в регіони, створювали мозаїки на поштах, клубах, автобусних зупинках. Для своєї роботи вона купувала оригінальну радянську смальту в монументалістів, які працювали над такими панно. Один кілограм цих шматочків коштує сьогодні 18 доларів. «Коли радянський архітектор побачив ескіз моєї роботи, сказав: «При совку була одна фігня, тепер — інша». Це так і є, тоді нав’язували певну ідеологію, зараз реклама так само нав’язує образи та ідеали», — розказує Жанна Кадирова.

Жанна Кадирова на нагородження премії приїхала з Варшави, де брала участь у мистецькій резиденції. Вона мала там бути до 15 грудня, але не досиділа до кінця, бо те, що «відбувається зараз на Майдані, це значно крутіше і сильніше за будь–яке мистецтво чи перформанс». Тепер Жанна кожну ніч проводить на Майдані. «Коли бачиш усе на власні очі, а не з новин, стає спокійніше — розумієш, що люди не збираються відступати», — пояснила художниця.

Здобувши перемогу, Кадирова автоматично потрапила в список номінантів на здобуття Премії для молодих художників Future Generation Art Prize 2014 і отримати можливість місяць постажуватися у майстерні всесвітньо відомого художника та взяти участь у груповій виставці Future Generation Art Prize@Venice на Венеційській бієнале у 2015 році.

Окрім головної нагороди, Pinchuk­ArtCentre роздав три спеціальні премії і приз глядацьких симпатій. лауреатами першої спеціальної премії PinchukArtCentre 2013 стала «Відкрита група», до складу якої входять ужгородські художники Юрій Білей, Антон Варга, Павло Ковач, Євген Самборський з Івано–Франківська та Станіслав Туріна з Макіївки. Друга спеціальна премія дісталась Ладі Наконечній за роботу «Наочний приклад моєї участі». Переможці отримають по 25 000 гривнь кожен та місячне стажування в майстерні одного із всесвітньо відомих художників. Третю спеціальну премію отримав Даніїл Галкін за роботу «Турнікет». Вона не передбачає грошової винагороди, але пропонує художнику взяти участь в одномісячній резидентській програмі.

Анатолій Бєлов за музичний фільм «Секс, лікувальне, рок–н–ролл» отримав приз громадськості у розмірі 10 000 гривень. «Отримати приз громадськості, по–моєму, ідеальний варіант для моєї роботи, особливо в дні, коли на вулиці можна почути «Смерть ворогам!» і «Хто не скаче, той москаль». В дупу ксенофобію! Велика подяка всім за підтримку», — написав Бєлов на своїй сторінці у Facebook.

НЕДООЦІНЕНИЙ

Зважаючи на криваве побоїще на Євромайдані, центру Пінчука слід було б відзначити додатковою премією Миколу Рідного з його монументальними гранітними міліцейськими чоботами як витвором мистецтва. У другій частині інсталяції художник зняв відверте відеоінтерв’ю з колишнім співробітником органів внутрішніх справ, який перекваліфікувався на скульптора. «Наше спілкування з владою відбувається десь на цьому рівні, коли з нашого боку знаходиться особа, а з іншого — черевик, який потрібно або цілувати, або цим черевиком можна просто отримати в обличчя». На жаль, журі вирішило, що краще не вдаватися у політику.