Надсадний шлях до над–саду

Одним із авторів, які успішно представляють нашу поезію в Європі, є молодий поет і перекладач Дмитро Чистяк. Його збірка «Надсадний сад» спершу вийшла друком у Франції як двомовне українсько–французьке видання (Руан: Видавництво Крістофа Шомана, 2012) й отримала чимало позитивних відгуків у франкомовному світі. Окремі поезії з цієї збірки вже перекладені й опубліковані англійською, німецькою, вірменською, російською, болгарською, словенською, румунською, хорватською та іншими мовами. Нарешті «Надсадний сад» видано в Україні (К.: Радуга).

Слово «надсадний» буквально означає надривний, напружений, виснажливий, супроводжуваний душевними або фізичними надзусиллями. Але в даному випадку це слово набуває подвійної семантики, а почасти й перетворюється на своєрідний авторський неологізм. Відтак назву книжки можна тлумачити і як «Вишній (Горній) Сад», чи й навіть «Сад над садами». Принаймні, саме така асоціація виникає, коли читаєш: «Трійцею руж, полиновим розкриллям орла / Тчеться і тчеться рука ув обернені божім».

Або — рядки, в яких відлунює піднесена музика видатного українського композитора Артема Веделя: «А ген догори — прозори правдять надію — усе тільки поруч, і сад зацвітає на крайці темрявій, дзвони церковці сільської ударили в біле й лілове, і повертається край...».

Проте шлях до вимріяного, виплеканого в свідомості автора Над–саду — заважкий, повен внутрішніх перешкод і суперечливих настроїв — від пекучого розпачу до упертої надії, а тому, власне, й вимагає неабиякої душевної надсади: «І кого ж ти закличеш у гору ту, / Евридиці й Голгофі чужий? / Споночіє зимно у пустоту, / Сповеніє крик на межі».

Ліричний герой «Надсадного саду» перебуває в безперервних пошуках світла. Точніше — Світла, з великої літери. Адже йдеться про той первісний божественний вогонь, із якого постало і до якого мусить повернутися все суще. Світло — як порятунок. Як неодмінна передумова для злиття із правічно–нескінченною симфонією Всесвіту: «Ще сонце німбом на очах коханих, / А щось над нас іде у просторінь, / У світлі тоне, і у тінях тане, / І нами й липнем стане на зорі».

Кожен вірш Дмитра Чистяка — це молитва, медитація, щира й глибока сповідь утаємниченої в закони Буття людини. Але водночас це й мелодія, майстерно нанесена фарбами на полотно Слова — гармонійне співзвуччя муз, у якому відчутно простежується вплив на авторову свідомість кращих зразків французького та українського символізму. Відтінки, звуки, ритми й образи тут вплетені у надзвичайно органічну поетичну мову: «Озирнешся й озернишся — / ген по гладіні озерній / заколоситься світлом — / на тиху ясну незабудь».

Хочеться сподіватися, що збірка Дмитра Чистяка «Надсадний сад» буде належно оцінена не лише за кордоном, а й на Батьківщині автора.