«Лежачий протест» біля Генпрокуратури. (зі сторінки «Фейсбук».)
Тонкі каримати і дві рівні щільні шеренги чоловіків на них. Так у п’ятницю виглядав вхід до Генпрокуратури. Для того щоб потрапити на роботу, працівникам установи довелося йти в буквальному сенсі по тілах. «Переступили через закон — переступайте і через українських громадян», — скандували учасники пікету. Вони вимагали негайно відпустити дев’ятьох людей, затриманих за підозрою у причетності до організації сутичок під адміністрацією Президента першого грудня.
Потреба переступати через живих людей не зупинила більшість працівників прокуратури. Лише п’ятеро зголосилися підписати петицію про звільнення заарештованих активістів. Їх пропустили, скандуючи «Дякую». Іншим кричали «Ганьба».
У понеділок картина дещо змінилася. До лежачого протесту приєдналися жінки, до тонких кариматів додалися ковдри, плюсова температура перетворилася на мороз. Людям довелося лежати не просто на кам’яній долівці, а й по вуха у снігу. Втім несприятливі погодні умови не зменшили запал протестувальників. У них навіть вистачало енергії співати українських пісень.
Дехто з працівників прокуратури стояв осторонь, очікуючи кінця акції, але більшість не гребували знову йти напролом. Активісти перегородили вхід до будівлі сигнальною стрічкою із написами «Місце злочину».
Тим часом на самих учасників сміливого пікету може чекати стаття. Учора столична міліція заявила, що «починає розслідувати втручання демонстрантів у діяльність працівників Генпрокуратури та київського УБОЗу, а також блокування будівлі Шевченківського райсуду», повідомила прес–служба ГПУ. Правопорушення кваліфіковано за ч. 1 ст. 343 КК України (втручання в діяльність працівників правоохоронного органу) і
ч. 1 ст. 376 КК України (втручання в діяльність судових органів).
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
