Бути ведмедем

Фільм «Красна Маланка» розповідає про село Красноїльськ Чернівецької області, якому вже понад 600 років. Місцеві жителі не поспішають полишати домівку задля галасливого мегаполісу, а коли їдуть на заробітки за кордон, вважають за обов’язок повернутися на свято Маланки 13–14 січня, навіть якщо доведеться пропустити Різдво.

Зазвичай таке свято не описується у підручниках, а передається з вуст в уста. Подібного у корінних румунів немає, лише в українських — а точніше у селі Красноїльськ. Архаїчні жителі щороку проводять церемонію, в якій головують аж ніяк не діди, а молодь, у яких Маланка — найочікуваніше дійство року.

Режисер із молодої генерації кінематографістів Дмитро Сухолиткий–Собчук і сам не помітив, як пробрався на самісінький край України, законсервований у власних традиціях. Тут модно бути «комендантом» (тим, хто займається організацією), бо то є своєрідний обряд ініціації для парубка. А носити солом’яне і, на перший погляд, безглузде вбрання улюбленця румунів — Ведмедя — привілей та можливість показати свою силу й витривалість, бо костюм вагою в 50—60 кг не можна знімати близько доби.

Свій фільм Сухолиткий–Собчук задумав ще 4 роки тому. Тоді картина мала стати 15–хвилинним етюдом, та, оцінивши масштаби відзнятого матеріалу, Дмитро збільшив хронометраж до 90 хвилин і навіть звернувся до Держкіно по грант у 400 тисяч гривень, аби продовжити зйомку. Сумніву у кінематографістів–колег щодо Собчука вочевидь не було. Режисер добре зарекомендував себе попередніми роботами «Борода» (увійшла до кіноальманаху «Україна, гудбай») та «Отроцтво», що побували на багатьох міжнародних кінофестивалях, серед яких і наш МКФ «Молодість».

Існує 45–хвилинна версія фільму, для фестивалів, каже режисер, бо повний метр беруть не так охоче. Ось і на останній «Молодості» фільм був у конкурсі українських короткометражок, однак нічого, на жаль, не здобув. Утім тоді в українській секції перемогу віддали іншій «документалці», а голова спілки кінематографістів Сергій Тримбач зізнався, що картини у документальному жанрі цього року в рази сильніші за ігрові. Глядачам усе ж слід дивитись саме повнометражну версію. Лише в такому варіанті можна побачити, з яким розмахом майже цілий рік іде підготовка до гуляння з чудернацькими масками, вбраннями «королів», костюмами ведмедів та музикантами.

Картина складається з п’яти новел, кожна з яких відокремлена цікавими анімаційними вставками. Дмитро зізнається, що прагнув перш за все зняти історію цих людей, їхні непересічні особистості, а свято Маланки — лише тло. Та настільки автентичне і небачене химерно–язичницьке дійство не може не захопити глядача, зрештою, кіно вийшло саме про Маланку. Такий висновок не є негативною чи позитивною оцінкою фільму, такою є особливість документального кіно, в якому, здається, самі творці до кінця не знають, про що вийде їхня картина.

«Красна Маланка» — продукт український та документальний. Саме тому його вихід у прокат — маленька перемога і знак, що наше кіно рухається у бік великого екрана. Перемога все ж маленька, бо сам режисер каже, що прокат слід брати у лапки. Все ж таки йдеться не про повноцінну прокатну долю великими екранами: «Зараз ми домовляємося з кінотеатрами, які мають малі зали, аби цей фільм там ішов як мінімум тиждень–два, але послідовно, одночасно у двох–трьох містах. Таким чином хочемо об’їздити всю Україну, потім віддамо фільм в кіноклуби, у нас є попередня домовленість з фестивалем «Докудейс», — розповідає Сухолиткий–Собчук, — хочеться, аби кіно побачило якомога більше людей, про гроші не йдеться».

Водночас на запитання, як заманити українського глядача на українське кіно, Дмитро відповідає: «Треба виховувати, як батьки, які віддають свою дитину в секцію, хоч та й не хоче. Бо лише за 4–5 років вона розуміє, що то було не даремно. З прокатом так само: слід зробити державний протекціоналізм, коли кінотеатри просто зобов’яжуть брати 25% національного продукту. В деяких кінотеатрах iз малою кількістю залів це призведе до банкрутства, тому треба продумати якусь адекватну схему. Слід, аби українське кіно було на екрані не менше 2–3 тижнів, а деколи й місяць, аби воно, так би мовити, замуляло очі. В такий спосіб це виховає традицію того, що національний кінематограф має якісь певні ознаки, бо зараз він виглядає як диковина. На щастя, процес пішов, фільмів більшає, вони на слуху, але з прокатом досі проблема».

Посприяти українському прокатові можна вже з 7 грудня. В Києві «Красна Маланка» йде у кінотеатрі «Кінопанорама».