Хамелеон у «масці»

Коли і окуліст, і лор розводять руками...

Це захворювання відкрили ще на початку XX століття, але й досі лікарям складно поставити діагноз, оскільки недуга може маскуватися під десятки інших хвороб. Вона забрала життя мільярдера Онасіса, від неї ледве не померла донька Лучано Паваротті. Лише один американський лікар зміг поставити дівчині правильний діагноз — міастенія вилочкової залози. Відтак завдяки операції доньку уславленого тенора вдалося врятувати.

В організмі людини немає більш чи менш важливих органів — у кожного своя важлива функція. Вилочкова залоза — центральний орган імунної системи. Якщо людина народжується з патологією тімуса вилочкової залози, то уникнути проблем не вдасться. З віком залоза атрофується. До 14—15–річного віку цей орган працює менш активно, починає виробляти антитіла, якi блокують нервово–м’язові передачі імпульсів. Відтак, замість посилювати імунітет, вилочкова залоза починає повільно вбивати людський організм. Міастенія вилочкової залози може уразити м’язи очей. Людина скаржиться окулісту на очі, які мимоволі заплющуються все сильніше і сильніше. І ось повіки підняти зовсім несила... Лікар перевіряє зір — усе гаразд. Далі стає важко ковтати, жувати. Лор не знаходить патології. Раптом порушується дихання — і терапевт також не бачить причини... Часто таких пацієнтів лікарі змушені підключати до апарата штучної вентиляції легенів.

Подібних прикладів багато. А причина одна — міастенія тімуса вилочкової залози. За нею причаїлася смерть. Серед небагатьох спеціалістів, які рятують від цього грізного захворювання, — і наш київський хірург, доктор медичних наук, професор Михайло Шевнюк. Він працює у Київській обласній лікарні, де ми й розмовляємо відразу після операції з лікування міастенії.

— Михайле Михайловичу, кого сьогодні оперували?

— Молоду жінку — жительку Криму. Захворіла раптово: важко стало ковтати, закривалися повіки, перестала ходити. Місцеві лікарі ставили найрізноманітніші діагнози, але стан хворої дедалі погіршувався. Приїхала до мене на консультацію. Після електроміографії мій попередній діагноз підтвердився...

— Лікуєте лише пацієнтів з України?

— Не тільки. Були з Вірменії, Туркменії, Таджики­стану, Грузії. Недавно оперував хвору з Литви. Всі операції завершилися успішно.

— Оперуєте в інших регіонах України?

— Раніше робив такі операції в Херсоні, Черкасах, Львові, Одесі. Але зараз усі хворі приїжджають до Києва. Загалом здійснив понад тисячу операцій iз видалення вилочкової залози. Але кількість хворих iз кожним роком зростає. Особливо — серед діток...

— Але ж така операція — дуже важка для малих пацієнтів?!

— Дітей ми успішно лікуємо кортикостероїдами. Однак тут є свої мінуси... Такі ліки треба приймати багато років, і тривала терапія негативно позначається на організмі. Тому дітям з восьмирічного віку ми рекомендуємо хірургічне втручання.

«Від колишньої пацієнтки, яка вже не могла ходити, отримав запрошення на весілля!»

— Пане професоре, після операції ви кажете — іншого виходу не було... Але ж цей ендокринний орган дуже важливий для імунної системи. Як жити без нього?

— У людського організму великий запас міцності: крім вилочкової залози імунні властивості мають кишківник, лімфатичнi вузли, мигдалики, печінка і селезінка. Вони беруть на себе функції видаленого органа... Не так давно я прооперував вісімнадцятирічну дівчину. У неї закривалися повіки, вона не могла ходити. І ось отримав від неї запрошення — пацієнтка виходить заміж. Так що життя триває... Повноцінне життя!

— Які ж причини цього підступного захворювання?

— Несприятлива екологія, нервові стреси. Мільярдер Арістотель Онасіс пережив важкий нервовий стрес — в авіакатастрофі загинув його син. Лікарі не змогли вчасно поставити Онасісу діагноз. І могутнього фінансиста не стало...

— Ця операція — не зі звичайних. Можливо, потрібно створити в Україні спеціалізований центр? Адже кількість випадків міастенії зростає.

— Такі центри є в Росії, Білорусі. У нас, на жаль, держава не дбає про хворих на міа­стенію. По можливості я готую молодих спеціалістів. Під час операцій мені допомагають хірурги Михайло Йосипенко і Андрій Карнута. Я доручаю їм окремі етапи операції.

«Мій учитель оперував Платона Воронька при гасовій лампі. Замість бинтів рану перев’язали... мохом»

— Михайле Михайловичу, це фото на вашому столі — пам’ять минулих років?

— Так. Це мій учитель — професор Дмитро Скрипниченко. Людина героїчної долі. Він закінчив Ленінградську військово–медичну академію, і під час війни його літаком закинули в партизанський загін Ковпака. Це був хірург від Бога. За ним — сотні врятованих життів. Якось у ті часи Дмитро Скрипниченко в сараї, при світлі гасової лампи оперував відомого українського поета Платона Воронька. Було дуже важке кульове поранення кишківника. У партизанів навіть бинтів не було для перев’язування ран, тож скористався звичайним лісовим мохом — його прокип’ятили, висушили і поклали на опероване місце. Рана чудово загоїлася...

1961–го року професор Скрипниченко, перший в Україні, провів операцію міастенії вилочкової залози. У радянські часи таких спеціалістів були одиниці. Саме Дмитро Скрипниченко став моїм учителем — разом ми написали дві монографії. На цій темі я захистив докторську.

— Ви обмінюєтесь досвідом із зарубіжними колегами? — Так. Адже це небезпечне захворювання поширюється у всьому світі. Недавно я брав участь у міжнародному симпозіумі з міастенії, де зібралися медики і науковці 60 країн.

Недавно створили новий препарат для боротьби з міастенією. Його виробляють лише в Канаді та Швейцарії. Дію препарату перевіряли в багатьох країнах, у тому числі й у нас, у Київській обласній лікарні. Спеціалісти з інших держав проводили випробування на 5–6 хворих. Я — на 14. Тому мій виступ привернув особливу увагу. Хочу сказати: новий препарат пригнічує дію вилочкової залози, ураженої хворобою, протидіє виникненню антитіл. Ми отримали позитивний результат. Це так зване консервативне лікування.

— А ви — прихильник хірургічних методів?

— Так. На Заході, в США міастенію лікують переважно консервативно, за допомогою гормонів, кортикостероїдами. Як наслідок, часто розвивається остеопороз, потерпають нирки, інші важливі органи. Крім того, нові препарати надзвичайно дорогі й не гарантують уникнення рецидивів. Тому я підтримую колег із Росії, Білорусі, Німеччини, які віддають перевагу хірургічним методам.

— Якою була реакція зарубіжних колег на ваш виступ?

— Моя доповідь викликала значний інтерес — особливо про лікування міастенії в дітей. У мене є авторське свідоцтво на цей метод.

— Який метод лікування міастенії дешевший — хірургічний чи медикаментозний?

— Звісно, хірургічний. А головне, що він — ефективніший.