Шлях із литвинів у росіяни

Навіть не переговори, а умовляння

«Мені сумно. Ваш Президент обрав Росію», — це фактично все, що сказав єврокомісар iз питань політики розширення Штефан Фюле в коментарі українським журналістам пізно ввечері минулого четверга. На той час уже відбулися два раунди переговорів Януковича з представниками ЄС — головою Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу, головою Європейської Ради Германом ван Ромпеєм, іншими високими посадовцями. Це виглядає парадоксальним з огляду на тяганину з «пунктами Фюле» та іншими умовами Євросоюзу в попередні місяці, але є дані, що за якихось вісім годин до початку пленарного засідання саміту «Східного партнерства» Європа була готова на все, аби лише українське керівництво погодилося підписати Угоду про асоціацію, — і залишити Юлію Тимошенко за ґратами, і надати велику технічну допомогу — навіть у розмірі 3 млрд. грн. Володар Межигір’я, який за три з половиною роки правління встиг наразитися на масу гнівних резолюцій Брюсселя і Страсбурга, отримав шанс увійти в історію та фактично знівелювати весь негатив свого іміджу одним розчерком пера. Канцлер ФРН Ангела Меркель натякала навіть на те, що не проти залучити до переговорів третю сторону — Росію, як того вимагав Янукович.

Очевидно, що Євросоюз поставив на кін дуже багато, і відмова Києва від асоціації стала б (і таки стала!) болючою геополітичною поразкою і для ЄС із його нинішніми очільниками, і для «адвоката» України в Євросоюзі — Польщі, і для Литви, яка нині головує в Раді ЄС, і для конкретних кваснєвських–коксів. Однак українська сторона була непохитною. Лише 160 мільярдів євро компенсації за нашу згоду на асоціацію.

Космічний цінник

Перший віце–прем’єр Сергій Арбузов, який зі своєю групою прибув до столиці Литви на день раніше за Януковича і в четвер теж проводив переговори з Фюле, до останнього переконував журналістів, що компроміс близько й асоціацію 29 листопада буде підписано. В інтерв’ю «Українській правді» Арбузов постав у ролі такого собі «доброго слідчого» і розповідав, що останні півроку часто їздив до Брюсселя не для того, аби саміт провалився.

Але, зрештою, так і сталося. Інакше підсумок Вільнюса назвати не можна. Адже українська влада в останні півроку дуже постаралася, аби зробити ідею євроінтеграції національною релігією. Згадайте: бюджетників у регіонах навіть виганяли на мітинги за асоціацію без варіантів. Завдяки державному маховику європропаганди Янукович із початку літа і аж до 21 листопада фактично виключив із гри парламентську опозицію, зібравши козирі в себе в руках. Але були кілька таємничих візитів ВФЯ до Росії, були, очевидно, домовленості з Путіним, і був «чорний четвер», коли Кабмін Азарова ухвалив рішення про «паузу» в євроінтеграційному процесі.

Чи ця кампанія з самого початку була грою із заздалегідь відомим фіналом — важко сказати. Єврочиновники дивуються несподіваній появі вимоги щодо 160 мільярдів, які ЄС нібито має вкласти в Україну, аби втримати у своїй орбіті, і називають цю суму взятою зі стелі — мовляв, Київ навмисно придумав космічний «цінник», аби Брюссель нарешті відчепився.

Саміт без підписів

Відтак пленарна частина саміту, що проходила 29 листопада у виставковому центрі «ЛітЕкспо» на околиці Вільнюса, виявилася «пустушкою». Парафування (тобто відкрито для подальшого опрацювання) угод про асоціацію ЄС із Грузією та Молдовою не могло виправити гнітючі відчуття організаторів форуму. Ще б пак — українська сторона відмовилася підписувати навіть декларацію про наміри, в якій ЄС пропонував зафіксувати намір укласти асоціацію в недалекому майбутньому. Причому від пропозиції внести в проект декларації правки на свій розсуд Київ теж відмовився.

Більше того, непідписаним залишився і договір з ЄС про відкрите небо, хоча він анонсувався напередодні. Тобто провал Угоди про асоціацію позначився і на термінах лібералізації ринку авіаперевезень.

Якщо напередодні європейські лідери ще всіляко умовляли Віктора Януковича, і прес–служба господині саміту Далі Грібаускайте всупереч політичному етикету виклала в інтернет відео неформальної розмови між нею, Януковичем та Ангелою Меркель, то ранок п’ятниці ознаменував новий етап у відносинах Президента України і Євросоюзу.

Януковича в залі посадили майже з самого краю в другому ряду — поруч із міністром закордонних справ ще більш безнадійної Білорусі.

Власне, все найцікавіше трапилося ДО саміту. Напередодні були численні сюжети на литовському ТБ — в останні два дні слова «Україна» та «Януковичюс» звучали тут найчастіше. Були виступи українських опозиційних лідерів у Сеймі. Була конференція громадянського суспільства, де символічну «угоду про асоціацію з ЄС» від імені України підписали представники громадських організацій. Був молебень представників української громади Литви за асоціацію — процесія від Гострої брами до Кафедральної площі зібрала майже півтисячі осіб. Був вільнюський євромайдан за участю журналістів та інших активістів з України, які пікетували Палац князів литовських із плакатами «Янукович, підпиши!» Марно.

Декларація на декларацію

Зрештою учасники саміту «Східного партнерства» прийняли спільну декларацію, у якій взяли до відома рішення українського уряду тимчасово призупинити процес підготовки й підписання Угоди про асоціацію та глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС. Також узято до уваги «без­прецедентну суспільну підтримку політичної асоціації та економічної інтеграції України з Євросоюзом».

Як повідомила прес–служба Президента невдовзі після завершення саміту, у відповідь Віктор Янукович підтвердив наміри України підписати Угоду про асоціацію в найближчій перспективі, але озвучив умови для подальшої співпраці. «Україна сьогодні повинна готуватися до мінімізації негативних наслідків початкового періоду. Це вимагає нашої спільної роботи над програмою економічної допомоги Україні, яка дозволить нам здійснити підготовку до підписання Угоди… Україна потребує від ЄС рішучих кроків назустріч Україні в питанні розробки і реалізації програми фінансово–економічної допомоги з використанням усіх наявних механізмів та ресурсів як інституцій, так і держав–членів ЄС. Серед таких заходів, на наш погляд, могли б бути — перше: розблокування програм бюджетної секторальної підтримки ЄС, виділення ресурсів макрофінансової допомоги. Друге — дієва підтримка з боку міжнародних фінансових інституцій. У цьому контексті Україна зацікавлена у якомога швидшому відновленні ефективної взаємодії на прийнятних умовах з МВФ та Світовим банком», — зазначив Янукович.

Також він наголошує на потребі перегляду Євросоюзом торговельних обмежень щодо окремих позицій українського експорту, активній участі ЄС та міжнародних фінансових інституцій у модернізації української газо­транспортної системи, формування узгодженого плану дій з метою зняття протиріч та врегулювання проблем у торговельно–економічному співробітництві з Росією та Митним союзом.

Утім, хоча Янукович заявляє, що Україна «чітко дотримується свого європейського вибору та налаштована наполегливо продовжувати цю роботу», представники ЄС сприймають озвучений перелік позицій як ще один варіант відмовки. Справді, починати згадувати про все це слід було не з 21 листопада, а ще з 2007 року, коли почалася більш–менш активна фаза переговорів про укладення асоціації. «Вимоги якоїсь єврокомпенсації — це просто неприйнятно. Євросоюз може надати підтримку, але не компенсацію», — роздратовано сказав екс–президент Польщі Александр Кваснєвський, чия місія від імені ЄС в Україні провалилася, і для нього це особиста поразка також.

За московським часом

Красномовніше, ніж п’ять вимог Януковича до ЄС, виглядають його наступні геополітичні кроки: візит до Китаю 3–6 грудня та поїздки до Москви. У білокам’яній, за словами Миколи Азарова, має бути оформлено «дорожню карту співпраці» з Росією та домовлено про відновлення нормального торговельно–економічного режиму.

Нагадаємо, за короткий час це буде вже третій візит Президента України в гості до Володимира Путіна. Аналітики не виключають, що саме Володимир Володимирович знайшов енну кількість аргументів та інших гачків, аби вплинути на кроки Віктора Федоровича після Вільнюса.

«Нічний розгін Майдану — це спецоперація, схожа на ту, яка була свого часу проти Кучми», — вважає екс–глава секретаріату Президента Ющенка Олег Рибачук, згадуючи 2000—2002 роки з «касетним» і «кольчужним» скандалом, коли оприлюднення аудіозаписів розмов за участю Президента Леоніда Кучми про викрадення журналіста Георгія Гонгадзе та нібито продаж в Ірак станцій радіотехнічної розвідки «Кольчуга» спричинило ізоляцію України з боку Заходу та США і, натомість, потрапляння Києва у сферу безпосереднього впливу Москви. Варто згадати, що згадані дві кризи стали на заваді інтеграції України до НАТО — до нього було фактично рукою подати, майже так само, як недавно — до асоціації з ЄС. Тож версія про привнесені з–за кордону чинники розгону Майдану, не кажучи вже про лінію Януковича у Вільнюсі, заслуговує на увагу.

«Коли Кучма стояв близько до руху в бік Заходу — саме тоді виникла тема Гонгадзе. Зараз, коли Янукович ще сумнівався, — відбувся злющий розгін Євромайдану. Очевидно, той, хто це зробив, — агент впливу Москви. Це зроблено для того, щоб знову зробити неможливою євроінтеграцію і спровокувати ізоляцію України», — пише у «Фейсбуці» Олег Рибачук.

Інша річ, що після 2002 року Україна пройшла довгий шлях перемог, розчарувань та майданів. «Путін, іди ти на …» — один із плакатів Майдану–2013. І реакція вулиці на розігрування Росією свого сценарію в Україні може бути значно потужніша, ніж за часів акцій «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно!»