«Онук» Малевича епатує Шевченка

У кожен твір «Супрематичної України», до якої входить 18 об’єктів, закладено основну філософську ідею супрематизму як течії в абстрактному мистецтві, започаткованої ще в першій половині минулого століття авангардистом Казимиром Малевичем, що народився у Києві.

Загалом роботи для художника, наче діти, — нема кращих чи гірших. Федірко теж не виділяє найвдаліші, та люблячим поглядом надовго зупиняється біля супрематичного портрета Тараса Шевченка і скульптури, яку називає єдиним в Україні мандрівним пам’ятником Малевичу. Каже, що його Шевченко схожий на портрет, зображений на 100–гривневій купюрі. І якщо він виграє Шевченківську премію, тоді такими купюрами заповнить половину чорної валізи, що висить, наче експонат у галереї. Другу частину валізи залишить на приз якоїсь іншої премії за кордоном. За версією Федірка, його дідусь Малевич у 1928 році приходив саме з цією валізою на заняття в Київський художній інститут. Кожна його лекція тривала 10 хвилин. Він заходив в аудиторію і казав: «Я, професор Казимир Малевич, це моя чорна валіза, ось моя картина «Чорний квадрат» (1924 рік, 106х106 см) — це безвихідь, «тупик», кінець візуального мистецтва, хто і навіщо, і чому вас тут навчать...».

Цей проект не тільки для Федірка був довготривало вистражданий, а й для галериста Віктора Хаматова. Суть живописних робіт, у яких глядач вбачає клаптики ланів, схожі на кольорові смужки, прапори України та УПА, полягає в тому, що їх гвинтами прикручують до стіни. Ніяких рам та інших допоміжних засобів, а значить — і бар’єрів. «Після виставки Віктору доведеться робити ремонт, усі стіни будуть у дірках. Але він каже, що заради «Супрематичної України» і не на такі жертви піде», — розповідає Федірко.

Із приводу того, чи заслуговує Федірко на премію Шевченка, триває багато дискусій. Художники з консервативними поглядами перешіптуються, що не бачити йому премії, тим паче що Федірко обійшовся з Шевченківським комітетом не вельми ґречно. Зробив виставку відкритою для всіх бажаючих, кожного відвідувача на відкритті пригощав вином, зі всіма спілкувався і жартував про те, що буде робити з валізою з 260 тисячами гривень.

«Мені наснився супрематичний Шевченко. Він дав мені завдання. Коли виграю премію, маю встановити меморіальну дошку Малевичу в Київській академії мистецтв, де викладав Казимир Северинович. В Академії в коридорах висять портрети багатьох професорів, які там викладали. Їх ніхто не знає, а Малевича знають усі, та його портрета немає», — планує витрати Федірко.

Щоб сподобатися експертам, які вирішують долю кандидатів, Федірко мав би зробити все для цього. Наприклад, Анатолій Криволап, який став лауреатом у 2012 році за серію пейзажів «Український мотив», організовував закриту виставку спеціально для комітету із щедрим фуршетом. Але такий підхід не для Федірка–провокатора. Він, швидше, хоче епатувати, аніж бути лагідним.

Інші художники, більш вільні у пориві своїх думок, жартують, що все залежить від Асоціації з ЄС. Якщо Янукович вибере курс на євроінтеграцію, Шевченківському комітету нікуди буде діватися, як дати премію художнику з найбільш європейськими поглядами і найбільш європейським арт–проектом. Бо, здається, у Європі кожна ворона знає про Малевича і супрематизм. Пора і Україні долучитися до Малевича та ЄС.

Виставка «Супрематична Україна» Анатолія Федірка у «СовіАрті» триватиме до 5 грудня.