«Перевернуті» синьо-жовті прапори на початку проспекту Гедиміна, навпроти Сейму Литви. (Дмитра ЛИХОВІЯ.)
Хай як це шаблонно звучить, але навіть литовська погода вчора натякала на результати довгоочікуваної зустрічі у верхах: у Вільнюсі було похмуро, зранку добряче підморозило, а потім надовго зарядив противний снігопад.
Серед пасажирів шестигодинного рейсу «Візз ейр» із Києва ледь не 90 відсотків були журналістами, гостями та «вболівальниками» саміту. Втім, майже всі визнавали: дешеві квитки вони купували задовго до поїздки, коли здавалося, що асоціація нікуди від нас не дінеться. А тепер це нагадує вояж на провальний матч Франція — Україна в Париж, якби його результат був відомий заздалегідь.
«ЄС прагне успіху саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі, але багато залежить від країн–партнерів», — казала високий представник Євросоюзу та віце–президент Європейської комісії Кетрін Ештон у липні. Обережний оптимізм змінився розчаруванням. Особливо прикро сусідам — литовцям та полякам, які так багато зробили для просування асоціації в напрямі Києва. «Надія помирає останньою» — це заголовок з учорашнього числа литовської газети «Республіка». Видання описує перипетії зі ставленням України до асоціації, захоплюється київським Євромайданом та повторює дещо запізнілий висновок єврочиновників: «Питання Тимошенко не має бути перешкодою». «Європа не хоче програти Україну», — констатує щоденне видання.
З тією самою мотивацією позавчора ввечері до Києва поза всіма домовленостями прилітала спікер Сейму Литви Лорета Граужинене. Вона побувала на обох євромайданах і провела чи не останні переговори, аби схилити українське керівництво до підписання асоціації. На той час Президент Янукович уже зробив свою заяву про відкладення справи «на довший чи коротший час — ми не знаємо». Однак навіть після того європейці — а особливо литовці — зберігають надію.
«Наші ЗМІ обговорюють наміри України підписати Угоду з ЄС ледве не щодня. І щодня інформація змінюється: то підписують, то не підписують... Ми вже стомилися стежити, — визнає в розмові з журналістами «УМ» вільнюський юрист Аудрюс Дронсутавічюс, який працює в готельному бізнесі. — Я так розумію, ваш Президент насправді торгується, щоб вибити якомога більше вигод. І це правильно насправді».
«О, ви українці! — радісно звертається до нас усміхнена барвумен Крістіна у кав’ярні на проспекті Гедиміна, побачивши на рюкзаках стрічки з прапорцями ЄС та України. — Ми з чоловіком були в Києві, нам там дуже сподобалося. Думаю, ви заслуговуєте приєднатися до Євросоюзу. У нас багато спільного, і я знаю, що навіть слово «кава» в українській і литовській мовах спільне».
Більше дізнатися про Україну та її культуру вільнюсцям допомогло «українське містечко», яке працювало в центрі міста минулими вихідними. Були українські страви, танці, виступи популярних груп. Яскравими афішами «Аш — уж Україна еуропойє» («Я — за Україну в Європі!») досі пістрявіють паркани і стіни в середмісті Вільнюса. До речі, і біля меморіалу поруч із Музеєм жертв геноциду (КДБ) два найбільші вінки — також із синьо–жовтими стрічками.
Хоча, звісно, не все так райдужно з обох боків. «Я проти України нічого не маю. Але що більше в ЄС держав, то гірше. Неможливо утримати такі величезні території, якщо немає спільного президента і законодавства, як це було в СРСР, — серйозно коментує Аудрюс Дронсутавічюс. — За великим рахунком, у Євросоюзі зараз неможливо за всім простежити — фінам байдуже, що коїться у Греції, греки байдужі до подій у Португалії... Є і ще один момент — ми з вами відчутно різні за культурами і, передусім, релігією. Коли зайшлося про вступ до ЄС Туреччини, спалахнула жорстка дискусія. Адже це мусульмани! Хоча зараз, після євроінтеграційного поступу православних Балкан, мабуть, про релігійний чинник немає сенсу говорити».
«Але Україна така велика, — говорить Аудрюс — 38–річний чоловік нордичної зовнішності. — Скажімо, Литва завдяки вливанню коштів Євросоюзу нарешті має чудові дороги: замість розбитих ґрунтовок, які до 2004 року були між районами, — рівне асфальтове полотно. А щоб покрити дорогами всю Україну, коштів потрібно незрівнянно більше...»
Бізнесмен Дронсутавічюс цілком задоволений членством Литви в ЄС, а його стримане ставлення до євроінтеграції України, як визнає сам Аудрюс, є не зовсім типовим для середнього литовця. Однак слід розуміти, що Європа — це не лише наші «адвокати»–сусіди, а й віддалені, дуже прагматичні держави. А головне — що хмарами вкрилися євроінтеграційні настрої українських керівників та їхнього ядерного електорату.
Хай там що, шанс на асоціацію лишається — як не тепер, то після 2015 року. Цю дорогу потрібно долати. «У вас такі класні демонстрації на площі! По телевізору кажуть, що це знову нагадує вашу Помаранчеву революцію», — посміхається, подаючи каву, барвумен Крістіна. Як і більшість вільнюсців, вона досить добре розмовляє російською. Ця мова то тут, то там звучить на вулиці, однак і її носії, як показує соціологія, цілком свідомі ідей національної ідентичності та європейського вибору Литви.
Сьогодні, дякуючи авіакомпаніям–лоукостерам, у Вільнюсі буде дуже багато гостей з України — як на саміті, так і «просто погуляти». Це добра нагода побачити, що пострадянська країна може бути повноцінною частиною такого різноманітного Євросоюзу.
Один із тих, хто прибув до Литви зміцнювати мости між двома країнами, — художник Іван Марчук. Його виставка в Палаці Радзивілів триває з 18 жовтня по 15 грудня. Організовувати її починали литовці, а вже коли почалася тема з підписанням Угоди про асоціацію на Вільнюському саміті — підтримала й Українська держава. «Коли я тоді прийшов у Міністерство культури, там сміялися, що це, мабуть, уперше Марчук у Мінкульт завітав. А я кажу: насправді вже був, але щоб Мінкульт мені чимось допоміг — це таки й справді вперше», — розповідає митець «УМ».
«Принагідно говорили про те, щоб повезти виставку в Естонію та Латвію, але наші посольства інертні, культурних аташе часто немає або вони майже не помітні», — каже пан Іван. Із Вільнюсом йому пощастило. Адже хтозна, чи підтримав би український уряд експозицію, якби кілька місяців тому було відомо, чим завершаться «страждання з асоціацією».
Доходимо спільного висновку: «Марчук уже давно рухається в Європу самостійно», незалежно від того, що там собі думають можновладці.
До Вільнюса визначний живописець прибув під враженням про Євромайдан: «Був, бачив. Порівнював із 2004 роком. Тоді я прийшов зранку, і спершу така невелика купка людей стоїть... Піднявся нагору, щоб оглянути панораму, — а народу все більше, стікається, як вода. Така картина!».
Нині пан Іван також піднімався на гору, цього разу вже над Європейською площею, і також бачив людське море. Але, каже, тепер уже не те — дерева заважають, затуляють огляд. І взагалі, нинішні «майдани» — «вже не те». «Та якби в Києві хоч одна людина на кожну сотню мешканців виходила — вже б така сила була!..»
Сьогодні о 18:00 до резиденції президента Литви у Вільнюсі з’їдуться глави держав ЄС та «Східного партнерства». Також до столиці Литви вирушили лідери української опозиції — Віталій Кличко, Арсеній Яценюк і Олег Тягнибок. Головну частину саміту — пленарну сесію та підписання угод і документів — заплановано на 29 листопада, з 9:00 до 13:30.
Асоціація: що, як і коли
Серед шести країн «Східного партнерства» найбільшого прогресу в домовленостях із Євросоюзом досягла Україна. На саміті у Вільнюсі 28–29 листопада планувалося вже підписати ретельно пропрацьовану двосторонню Угоду про асоціацію. Тоді як керівники Грузії й Молдови їдуть на саміт лише парафувати подібні договори для подальшої роботи над ними. Можливо, час грузинів і молдаван підписувати готові угоди настане у травні 2014 року.
Що трапиться, якщо Україна не підпише угоду нині у Вільнюсі? Теоретично вона зможе зробити це в майбутньому на будь–якій нараді міністрів країн ЄС. Утім на практиці «пауза», взята Києвом, вочевидь загальмує процес її зближення з Євросоюзом дуже надовго.
Угода про асоціацію складається з чотирьох основних частин: 1) зовнішня політика та стратегія безпеки; 2) питання права і внутрішніх справ; 3) створення зони поглибленого і загального торговельного співробітництва (DCFTA); 4) інші питання — екологія, наука, транспорт, освіта тощо.
В останній тиждень Україну — після майже піврічного бравування темою євроінтеграції — занепокоїли якраз норми DCFTA. Країни, які підписують із ЄС угоди з цим розділом, зобов’язуються дотримуватися європейського законодавства в галузі торгівлі, захисту прав споживачів та охорони навколишнього середовища. Йдеться про прийняття протягом десяти років майже 350 законодавчих актів, що вводять норми ЄС у перерахованих царинах. Це може не кращим чином позначитися на становищі неконкуретного національного виробника.
Зате країни, що підписали угоди про асоціацію, отримають доступ до єдиного ринку ЄС, а це майже 500 мільйонів споживачів та сукупний ВВП у розмірі 12,9 трлн. євро. Для порівняння: Митний союз під егідою Росії об’єднує 170 мільйонів споживачів, його сукупний ВВП — 1,4 трлн. євро. І при цьому — рівень демократії та громадянських прав не співмірний європейському.
Після підписання Угоди про асоціацію вона мала б бути ратифікована парламентами всіх країн ЄС. Але в період, що передує цьому, договір діяв би в галузі торгівлі частково. Якби Угода про асоціацію України та ЄС була підписана вже у Вільнюсі, проміжний етап її дії почався б уже в березні 2014 року.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
