«Все зруйнували. Що далі?»

На власний страх та ризик?

Хвиля обурень «реформаторськими» змінами в медицині, які активно впроваджує уряд, докотилася до столиці. Нагадаємо, що з 2011 року в Україні триває медична реформа на підставі Закону України «Про порядок реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». Оскільки в Києві зосереджено найкращу інфраструктуру та медичну апаратуру, тут працюють досвідчені лікарі, тож здавалося, що кілька реальних змін дозволять медичній сфері запрацювати ідеально. Реформи для початку запланували в двох районах столиці — Дарницькому і Дніпровському — і чекали від них позитивних змін: лікарі — покращення умов праці, підвищення зарплатні, пацієнти — якісного обслуговування та комфортних умов лікування. Що ж відбулося насправді?

«Ми покладали великі надії на реформу, а вона зруйнувала все, що будувалося десятиліттями, — говорить президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. — Чи краще стало у цих двох районах? Чи зменшилася там смертність? Чи збільшився приріст населення? Ні! Тоді що ми реформували ці роки? Фактично маємо ліквідацію поліклінік та розпорошення медичної системи. З 1 листопада в столиці юридично не існує поліклінік. Натомість створено центри медико–санітарної та консультативно–діагностичної допомоги. Але діяльність цих установ наразі закріплена лише розпорядчим листом МОЗу. Фактично вони працюють без ліцензії, і в разі чого не нестимуть юридичної відповідальності перед своїми пацієнтами».

«Таким чином, лікарі нині займаються підпільною роботою на власний страх та ризик, — додає голова громадської організації «Здоровий Київ» Вадим Єлізаров. — Адже немає нормативної бази, яка б регулювала їхню діяльність. Лікарі стали заручниками ситуації. І, схоже, більше переймаються тим, як ділитимуть майно та прилади, які раніше належали поліклініці, оскільки, відповідно до реформи, маємо нині первинну (інститут сімейного лікаря) та вторинну (фахівці вузького профілю) медичну допомогу. І між цими двома ланками треба поділити стільці, столи, тонометри, кушетки...»

На жаль, чиновники навіть не задумалися, чи буде це нове таким же ефективним.

«Раніше наша поліклініка Шевченківського району обслуговувала понад 250 тисяч жителів, і навіть при низькій заробітній платі лікарі працювали на совість. Тож варто було залишити в місті зразкові заклади, а поруч з ними впроваджувати нові. І через деякий час порівняти: яка ж система є ефективнішою», — переконана головний лікар поліклініки Шевченківського району, голова комітету з питань охорони здоров’я громадської ради при КМДА Ольга Горбунова.

«Універсальні солдати» на двадцяти «квадратах»

Нині ж люди просто розгублені: куди звертатися з приводу лікарняних, до якого лікаря «приписатися» і де взагалі знайти ці центри первинної та вторинної допомоги? Не розуміють призначення інститутів сімейної медицини і з острахом ставляться до того, що сімейні лікарі відтепер будуть «універсальними солдатами».

«У мене маленька дитина, раніше ми були закріплені за дитячою поліклінікою по вул. Салютній, 23. Нині це вже амбулаторія сімейного типу, куди приходять різні пацієнти: онкохворі, з вірусом ГРВІ. На 20 квадратних метрах туляться і літні люди, і діти. Мені страшно приводити у такий заклад малюка. Крім того, я не впевнена, що наш сімейний лікар добре обізнаний саме в педіатрії», — стурбована киянка Олена.

Така невизначеність спонукала лікарів і пацієнтів до спільних дій. Спочатку вони направляли офіційні листи до Президента України, міністра охорони здоров’я, голови КМДА, але відповіді не отримали. Тому громадський рух «За здорову націю» протягом місяця збирав на вулицях міста підписи з вимогою припинити впровадження медичної реформи радикальними методами. Жителі Шевченківського району зібрали 10 тисяч підписів, які вже лежать на столі в пана Попова. «Підписи підкріплені резолюцією громадського слухання, коли своїми пропозиціями щодо реформи поділилися всі зацікавлені сторони, — розповідає голова руху Вікторія Шилова. — Нині ми повинні вирішити проблеми фінансування медицини, кадрового забезпечення, нормального функціонування поліклінік, а не цих незрозумілих центрів. Людям слід знати, в яке болото їх штовхають. Все, що нині відбувається, — це геноцид українського народу. Адже, якщо раніше пенсіонери в поліклініці одразу вирішували всі питання, то тепер, аби здати аналізи, треба їхати в один бік, а по рецепт — в інший. Поки їздитимеш містом — недовго й померти в «маршрутці».

Водночас заступник голови Департаменту охорони здоров’я КМДА Олександр Курмишов вважає, що реформа обстоює інтереси лікарів: «Чому в Києві бракує 600 лікарів сімейної медицини? Бо молодь не хоче працювати «простими» дільничними лікарями. Проблема в тому, що робота лікаря первинної медичної допомоги (дільничного) не є престижною. Тож реформа спрямована саме на підняття престижу цієї ланки. Передбачається, що первинна медична допомога фінансуватиметься окремо. Ми навчаємо медиків бути кваліфікованими сімейними лікарями, і аж ніяк не хочемо зруйнувати медицину».

Учасники громадського слухання ухвалили такі вимоги: негайно призупинити впрова­дження медичної реформи в інших районах Києва; залучити незалежних експертів для моніторингу та вивчення проекту медичної реформи; провести відкриті громадські слухання серед жителів та медиків міста, аби почути їхнє ставлення до медичної реформи; розслідувати дії посадових осіб КМДА щодо недбалого виконання положень чинного законодавства України з дотримання прав людини на здоров’я. Якщо КМДА не візьме до уваги пропозиції громадськості, медичні працівники разом із пацієнтами зберуться під стінами мерії та МОЗу і пікетуватимуть ці установи, доки їх не почують.