Феміністка, коханка, матір

Вона закінчила лише чотири класи народної школи.  Володіла польською, німецькою та українською. Грала на фортепіано, цитрі, дримбі, добре малювала, каталася верхи на конях, займалася в аматорському театрі й хотіла стати професійною актрисою. Ольга Кобилянська в юності була пристрасною брюнеткою з оксамитовими очима, цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак і до старості зберегла струнку фігуру. Перед нею розкривалися різні шляхи, та вона вибрала літературу.

Про Ольгу Кобилянську існує багато стереотипів. Та якою вона була насправді, знають одиниці. У Чернівцях у Літературно–меморіальному музеї письменниці, який знаходиться у будинку, де Ольга Юліанівна жила з 1925 року і до самої смерті, можуть годинами розповідати про справжню жінку з європейським баченням.

Орієнтація на Європу

Одна з перших феміністок Східної Європи, Ольга Кобилянська не змогла жити за канонами фемінізму — тоді це було неможливо. «Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут уже все кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілось широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності», — пише вона у своїй автобіографії. Сьогодні прийнято характеризувати феміністок як агресивно налаштованих до чоловіків, які демонструють свою рівність із ними або ж перевагу. Тодішня феміністка була іншою. Кобилянська мріяла отримати право бути людиною, з власними думками і бажаннями, самій обирати нареченого, мати можливість навчатися, читати, працювати. Саме за це боролася Ольга Кобилянська.

Артистичні, модерні, емансиповані, незалежні інтелігентки з творів ранньої Кобилянської («Людина», «Царівна», «Вальс Меланхолійний») — це свідомо введений у літературу образ нової жінки. «Теперішні Марусі, Ганнусі, Катрусі повинні бути європейками», — писала феміністка у щоденнику.

Недооцінена чоловіками

Кобилянська двічі хотіла вийти заміж. Перший раз у 18 років. Тоді вона до безтями любила читати і по всіх знайомих розшукувала книги. Врешті бібліотека майбутньої письменниці складалася з 350 книг, на кожній з яких вона писала: «Ольга Кобилянська». Старший науковий співробітник Чернівецького літературно–меморіального музею Юлія Микосянчик запевняє, що Кобилянська кожен день по годині читала перед сном.

Одного разу Ольжин брат Юліан повернувся з Чернівців у гори Кимполунг на канікули і розказав про професора університету, філолога Вробля. Мовляв, він неодружений і якось говорив, коли б знайшов чесну дівчину без великих вимог, одружився б. Кобилянська, недовго думаючи, написала «старій мумії» (так вона йменувала пана Вробля) листа, що вона донька чесних батьків, не зовсім гарна, але буде вірною дружиною, відданою, лише щоб дали їй можливість користуватися бібліотекою і «випровадили на найвищий щабель науки».

Листа з бажанням віддатись за бібліотеку Кобилянська так і не надіслала пану Вроблю. Згодом цю історію вона використала в повісті «Через кладку».

Трохи пізніше вже відома на той час письменниця закохалася раз і назавжди. Ользі Кобилянській тоді було 32, редактору газети «Буковина» Осипу Маковею — 29. Молодий чоловік був зачарований її талантом, проте вважав Ольгу своїм товаришем, і не більше. 10 років вона не спала вночі, гірко плакала і боролася зі своїм «серйозним, як смерть, і глибоким, як море» коханням до імпозантного, високого, з бірюзовими очима Маковея.

Кажуть, деякий час Кобилянська і Маковей навіть жили разом. Та після того, як Осип виїхав із Чернівців, Ольга написала йому листа–пропозицію і чекала на відповідь. Маковей з жорстокістю вказав на її вік, який став на заваді їхньому спільному життю, і виправдався наступними словами: «Є на світі жінки, котрих справді недооцінили чи не зуміли оцінити чоловіки. До таких я відношу Вас». Письменниця не покидала надії, продовжувала писати: «Я Вас стільки років так страшно любила, я носила для Вас рай у душі — як сонце. Я хотіла такий рай Вам уладнати». Та Маковей вибрав іншу, на 13 років молодшу за нього.

Згодом Кобилянська напише про душевну рану своєму другові, болгарському письменнику Петкові Тодорову: «Я дуже кохала одного чоловіка багато років... Всі квіти, що цвіли в моїй душі, я йому дарила. Раптом він відвернувся. Чому?».

Нащадки прийомної дочки Кобилянської мешкають у Чернівцях

Майже три десятки років Ольга Кобилянська була ма­тір’ю для прийомної дочки Га­лини–Олени. Молодший брат письменниці Олександр мав позашлюбну дитину з австрійкою Вергілією, яка покинула дитя і втекла до Відня. Він був адвокатом, і щоб не заплямити біографію дівчинки, віддав дитя на виховання сестрам. З п’ятирічного віку дівчинки Ольга займалася вихованням племінниці, яка обожнювала її і називала матусею.

Галина–Олена (по чоловікові Панчук) доглядала письменницю до останнього подиху. Кобилянська на старості літ пережила лівобічний параліч, не могла самостійно ходити, навіть сісти у крісло без допомоги не могла. Єдиною розрадою для письменниці було, коли прийомна дочка вголос читала «Анну Кареніну».

Ольга, як і її сестра Євгенія, та двоє братів, Степан і Володимир, власних дітей не мали. Рід продовжили Максиміліан (мав дітей і онуків, але вони всі померли), Юліан, єдиний син якого помер у 1966 році, та Олександр, дочку якого виховувала Кобилянська. Галина–Олена народила двох синів — Ігоря та Олега. Сьогодні у Чернівцях проживає 81–річний внук Кобилянської професор хімії Олег Ельпідефорович Панчук. Його старша дочка Ольга поїхала у Францію, де займається організацією туризму між нашими країнами, молодша — Наталя, з чоловіком та сином Ігорем мешкають у Чернівцях неподалік від літературно–меморіального музею Ольги Кобилянської.

Кілька років тому в Україну з концертом приїжджав російський оперний співак, баритон Костянтин Ріттель–Кобилянський, який хвалився, що є правнуком Ольги Кобилянської. Директор Чернівцького музею Володимир Вознюк підкреслив, що «це ахінея». «Його треба судити за це. Він і близько не має ніякого відношення до Кобилянських. Прізвище не продовжувалося», — наголосив пан Вознюк.