«Історичний трунок» Тарнова

«Цвіте терен» вам для чаю

День погідний і лагідний — ніби подарунок. Кав’ярня у центрі Тарнова залита сонцем. Сонячний зайчик відбивається від скельця годинника на руці мого супутника і ковзає поверхнею склянки з ароматним напоєм. Ми п’ємо «Тарніновку». Зрештою, чим же смакувати у цьому величному і милому містечку Малопольщі, як не знаменитим місцевим трунком? Це було б злочином проти традиції. А ми ж — не «злочинці», ми туристи, приємно стомлені польською «Перлиною Ренесансу». У нас повні «кошики вражень» і нам iще належить як слід розкласти їх на поличках пам’яті, а поки що ми смакуємо «терновим» чаєм.

Тарнів, на думку польського історика Яна Длугоша, походить назвою від терну — його кущі так густо обплутали свого часу гору Святого Мартіна, що якийсь відчайдушний архітектор середньовіччя ризикнув збудувати між тих чагарів замок. Непогана, мов­ляв, ідея для захисту від набігів непроханих гостей. На руїнах зам­ку, біля якого згодом розрослося місто, і досі рясно «цвіте терен», а чай із його квіток перетворився на один із гастрономічних символів Тарнова. Разом із тернівкою — наливкою з терпких синіх ягід, яка здатна творити дива з вашим настроєм. Однак наливка — то трохи інша історія, наразі — просто чай. Краяни радять додавати до нього малинового соку. Хоча й без того «Тарніновка» має солодкавий присмак, а трохи терпкості у трунку — то данина історії, куди ж без неї?

Не всі історики, щоправда, погоджуються з «терновим» походженням назви міста. Дехто схильний вважати, що графи Тарновські, які заснували місто і вклали в нього душу і кошти, цілком справедливо залишилися у його назві. Як у назвах інших міст–побратимів зі схожими назвами — Тарнобжега, Тарногруда. Наш Тернопіль, до речі, також заснували енергійні Тарновські.

Як дзвін на голову

«Бережи, Господи, твої входи і виходи» — читаємо на вході в міську ратушу. Споруда вражає сумішшю архітектурних стилів — готики і ренесансу. Ратушу перебудовував видатний середньовічний архітектор Джованні Марія Падованно, той, що доклав рук до створення знаменитої Сукениці в центрі Кракова. Тарнівська Ратуша — центральна споруда Тарнова у всіх сенсах. По–перше, звеличується в центрі, на Ринковій площі, по–друге, вирізняється 30–метровою вежею, на якій кожні 15 хвилин б’є дзвін. Дзвоном керує автоматичний годинниковий механізм, тож зважайте на це, якщо вирішите, як ми, піднятися на саму вежу. Втратите пильність — і отримаєте дзвоном по голові.

Краєвид із вежі відкривається розкішний — аж до околиць, руїн знаменитого «тернового замку», простяглися різнобарвні дахи мальовничих, ніби іграшкових, будинків.

У самій ратуші можна зазирнути до краєзнавчого музею, де в розмаїтих експонатах застигла в часі історія краю. Зберігається автентичне майно шляхтичів Сангушків, останніх власників Тарнова. Серед експонатів виставки «У кунтуші і з шаблею» кожен знайде щось цікаве для себе. Моїм колегам–чоловікам припали до душі зброя, обладунки, військові трофеї, а колежанки втішалися колекцією фарфорового посуду з тонким розписом.

Ринкова площа — справжня вітрина Ренесансу. Перлина стилю — кажуть мистецтвознавці. У часи Відродження Тарнів був одним із найкрасивіших міст Польщі. На початку ХVІ століття у місті, оточеному оборонними мурами, мешкало 1200 жителів, був власний водогін і каналізація. Заможні краяни займалися ремеслом і торгівлею. Досі збереглися акуратні будиночки з малюнками в стилі «сграфіто» на стінах (нагадує художньо подряпану штукатурку, як жартома зауважив колега). Раніше в цих кам’яницях мешкали купці, а в критих арках на перших поверхах вони тримали свої крамнички. В одній із них нині розташувався Центр туристичної інформації. Зазирніть туди, бо з картою і путівником, які вам там вручать привітні працівники, туристу впевненіше ведеться на вуличках незнайомого міста. А втім — не заблукаєте: сенсорні інформаційні стенди зустрічають туристів у Тарнові повсюди. Є інформація українською.

Слон із квіточками

Тарнів унікальний тим, що тут повністю зберігся середньовічний план забудови міста. Під час Другої світової війни, ввійшовши в місто, німці не зруйнували розкішних будівель і пам’яток минулого. Хтось, як свідчать історичні джерела, зумів переконати загарбників, що Тарнів — це ж фактично... німецьке місто, придивіться, мовляв, до архітектури. І у вас підніметься рука руйнувати «свою красу»? Так чи інак, але величні споруди в часи лихоліття встояли. У тому числі і костел Різдва Пресвятої Богородиці на Кафедральній площі.

У його архітектурі вдало поєдналися три стилі — цегляна готика, ренесанс і маньєризм. Усередині настрій собору створюють вітражі, скульптура, розпис стелі, але найбільше привертають увагу розкішні надгробки колишніх господарів міста — Тарновських і Острозьких, які прийшли їм на зміну. Саркофаги вкрито розкішною різьбою. До речі, гробницю гетьмана Яна Тарновського і його сина Кшиштофа вважають найвищими надгробками Європи доби Ренесансу. А пам’ятник першої дружини гетьмана, Барбари, в соборі — найкрасивішою жіночою скульптурою часів Відродження на схід від Альп.

Поруч із собором — пам’ятник Папі Івану Павлу ІІ. У Тарнові найбільше (після Кракова) пам’яток у всій південній Польщі. Тут можна потриматися (на щастя) за ступню монументального короля Владислава Локетека, того, що дав Тарнову міські права. Час від часу біля пам’ятника королю з динаміка линуть звуки маршу, а з віконця навпроти в унісон підспівує маленький песик. Незабутня «замальовка»!

«Поглянь–но: слон!» — раптом каже колега. «Не може бути!» — кидаю мимохідь і завмираю: ось вона, дитяча радість — розмальована квіточками гранітна тварина з хоботом, у натуральну величину. Куди цей слон прямував і чому зупинився тут, неподалік центральної вулиці Краківської — для нас загадка. Тарнів уміє дивувати. Взяти бодай розмальований трамвайчик на Краківській — у цьому симпатичному ресторанчику можна випити кави з вафлею, а можна просто уявити, «як це було». Трамвай у Тарнові курсував з 1911–го по 1942 рік, а краяни, схоже, не можуть і досі забути перекази про ті часи...

Дім, де «шукали» кольорове фото

У Тарнові віддавна перетиналися культурні та історичні шляхи. В різні часи тут добре сусідили поляки, українці, шотландці, німці, італійці, чехи, австрійці, євреї. Останні були успішними в торговому ремеслі, з часом сформувавши в місті велику громаду: євреї становили майже половину населення Тарнова. Мешкали вони переважно між вулицями Жидовською і Вексклярською. Характерна забудова тут і нині впадає в око — компактні будиночки, вузенькі проходи між ними, крихітні дворики. Євреїв у Тарнові не залишилося — більшість загинули під час Другої світової. Обгоріла основа колишньої синагоги в сквері біля Рибної площі нагадує про ті трагічні часи.

Під час Другої світової дісталося і циганам, яких багато жило на околицях міста... Нині в місцевому етнографічному музеї працює єдина в Європі виставка циганської історії і культури. В експозиції можна побачити яскраве вбрання та інструменти, а на подвір’ї музею — колекцію з п’яти оригінальних табірних возів. Якщо приїдете до Тарнова в липні, станете свідками яскравого видовища: головною вулицею міста проходить Табір пам’яті. В програмі «кочівного табору», яким опікується Асоціація культури Рома, урочисті богослужіння, покладання квітів до меморіалів, семінари з народної музики. Бо який же циган без пісні?

Якщо ваш шлях проляже вулицею Шопена, не проминіть колишнього маєтку Яна Щепаніка. В цій кам’яниці «польський Едісон» — винахідник куленепробивного жилета і кольорової фотографії — проводив досліди. Саме в Тарнові спорудили єдиний у Польщі пам’ятник Щепаніка — на майдані його імені, біля школи, в якій обладнана музейна кімната винахідника.

А генерал Йозеф Бем примудрився одночасно стати героєм Польщі й Угорщини. У першій половині ХІХ століття цей виходець із Тарнова встиг повоювати в армії Наполеона проти Росії і поборотися за звільнення Угорщини від австрійців. Зазнавши поразки на всіх фронтах, генерал Бем емігрував до Туреччини, де навернувся в іслам, аби... потрапити в армію султана. Помер невгамовний генерал не від бойових ран, а від малярії. 1929 року жителі Тарнова перевезли прах Бема, але вагалися — як поховати генерала–мусульманина. Відтак спорудили мавзолей на острівку посеред озера в Стрілецькому парку. Нині усипальня героя у формі альтанки красується посеред латаття і качок, романтично відблискуючи в дзеркалі води.

Автор висловлює вдячність за організацію мандрівки до Тарнова і Малопольщі Польській туристичній організації та особисто пані Олені Бондаренко.