«Європейська ідея в Україні перемогла»

Вадим Карасьов,
директор Інституту
глобальних стратегій:

— Головне у цих маніфестаціях — те, що вони фактично закрили можливість членства України у Митному союзі. Далі мова йтиме тільки про європейський вибір України.

Гарантій підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі немає, хоча шанс залишається. Я дав би ще 40% за підписання, але думаю, що документ буде підписаний у першій половині 2014 року.

Якщо говорити про історичні паралелі нинішніх виступів із Майданом часів Віктора Ющенка, то це різні майдани: у 2004–му йшлося про вибори, тому там домінували політики, хоча й за підтримки громадськості. А цей Майдан є більш громадянським, він не політичний. Навіть опозиціонери, незважаючи на виступи, виконували там не соло — це були виступи в хорі голосів за європейське майбутнє України.

У 2004–му вирішувалися одні історичні завдання, а сьогодні — інші. На нинішньому Майдані ситуація дещо інша ще й у тому, що влада відкрито не виступає проти євроінтеграції. Вона ж теж «за», але заявила про паузу. Головне сьогодні — що в Україні ні з боку влади, ні з боку опозиції, ні з боку громадян немає суттєвих розбіжностей щодо європейського руху України. Є розбіжності тільки в тактиці, методах, темпах, швидкості, термінах. Недільна демонстрація була свідченням того, що європейська ідея в Україні перемогла. Події на Європейській площі засвідчили: українці мають моральне право вимагати від Європейського Союзу перспективи членства, а не обмежуватися тільки євроасоціацією.

Володимир Фесенко,
голова Центру прикладних
політичних досліджень «Пента»:

— Якщо говорити про наслідки можливого непідписання Угоди про асоціацію з ЄС під час саміту у Вільнюсі, то економічно в найближчій перспективі ми нібито нічого не втрачаємо від цього. Втрати, швидше, політичні й політико–психологічні. Один із наслідків можливого непідписання Угоди ми вже бачимо у вигляді Євромайдану в Києві та деяких інших містах країни. Безумовно, це розчарування, протестна реакція частини населення, тому що з підписанням Угоди були пов’язані деякі завищені очікування. Їх сформували одночасно спільними зусиллями і влада, і опозиція. Тому відкладання підписання Угоди сприймається частиною населення дуже критично й емоційно і стало однією з причин цього «майдану».

Економічно санкцій ніхто вводити не буде, фактично — буде втрата часу. Безумовно, в політичному сенсі негатив виражатиметься в охолодженні стосунків між Заходом і українським керівництвом, якщо не відбудеться підписання Угоди не тільки у Вільнюсі, а й найближчим часом надалі. Якщо і через декілька місяців буде очевидно, що українське керівництво не йде на підписання Угоди, тоді це призведе до певного охолодження стосунків між українським керівництвом, Євросоюзом і США на певний час — як мінімум до президентських виборів 2015 року. Інших соціально–економічних наслідків не буде. Євросоюз санкцій, на відміну від Росії, вводити проти України не буде.

Щодо Євромайдану, то це зараз акція масового громадського тиску на владу для підписання Угоди у Вільнюсі. Але в чому парадоксальність ситуації? Попри масовість цієї акції, навряд чи можна очікувати на її результат. Результат може бути в тому разі, якщо громадський тиск співпаде з конкретним матеріальним рішенням і Євросоюзу, і США про надання Україні пакета економічної допомоги, який би міг компенсувати втрати від економічного протистояння з Росією. Тоді Угода може бути підписана. Одного громадського тиску може бути замало.

Крім того, буде працювати політико–психологічний чинник — Янукович не піде на поступки під тиском опозиції. Для нього це буде проявом слабкості. Адже якщо він виявлятиме слабкість і виконуватиме вимоги опозиції, він просто втратить владу. Він це добре розуміє. І добре пам’ятає 2004 рік, тому ні на які серйозні, системні поступки опозиції — як, наприклад, звільнення уряду Азарова, — не піде.

Що ж до подальшої долі Євромайдану, то тут ключове питання — як довго вдасться втримувати його масовість і чи буде цей майдан розростатися. Якщо так — тоді він стане серйозною загрозою для влади. Якщо він буде зменшуватися — тоді лише питання часу, коли ця епопея завершиться.

Є серйозний ризик, пов’язаний із повторенням історії «мовного майдану».

Поки чисельність «Європейського майдану» дуже велика, рекордна після часів Помаранчевої революції. А от чи вдасться її утримати? Планку опозиція поставила дуже високу, і це теж може стати проблемою, тому що навряд чи влада піде на поступки. Тоді доведеться блокувати Верховну Раду — як опозиції зсередини, так і протестувальникам ззовні. І тут будуть ризики протистояння вже з силовими структурами. Так що ситуація залишається складною, і вона має в собі потенційні чинники політичної кризи.

Михайло Погребінський,
директор Київського центру політичних досліджень
і конфліктології:

— Вияв активності населення, навіть поза організаційними зусиллями лідерів опозиції, я розглядаю як позитивний момент. Протягом півроку всі засоби масової інформації, як провладні, так і опозиційні, завдяки своєму колосальному ресурсу сформували у людей неадекватні очікування від підписання документа про асоціацію. Люди чекали, що вони на порозі щастя, і тут їм кажуть: ні, не зараз. Я вважаю, що це була помилкова стратегія, що вивела на вулиці багато людей, які хочуть щастя. Але підписання Угоди про асоціацію абсолютно нічого не гарантує у найближчі два–три роки. Це нам дали перспективу членства. А що стосується асоціації, то це — зона вільної торгівлі, де насамперед є інтерес у Європи, а не в України, тому що нам мало що можна продати.

На відміну від Майдану–2004 року, зараз є історія, історія розчарування. Тоді була величезна підготовка протягом року, попередження про фальсифікації, тому люди не повірили у результат виборів. Крім того, тоді була людина, довкола якої об’єдналися і якій повірили. Зараз усього цього немає. Нинішня акція навряд чи матиме серйозне продовження і навряд чи вплине на підписання Угоди. Ще два–три тижні тому я був переконаний, що підписання відбудеться, а зараз вважаю, що шансів немає.