Михайло Поживанов: Юля — довірлива, тому її й зрадили найближчі

«В опозиції всі «лідери» захотіли в список. Від них я нічого не чекав»

— Пане Михайле, проти вашого колеги Богдана Данилишина закрито всі кримінальні справи. Вам таке щастя не світить?

— У нас у країні не тільки вибірково порушують кримінальні справи, а й вибірково проводять розслідування. Кримінальну справу проти мене було процесуально зупинено ще в травні 2011 року на підставі того, що слідчий не знає, де я перебуваю.

— Але ж ви начебто ні від кого не ховаєтесь. Чи не намагались ви ініціювати перегляд «своєї» справи? Працівники СБУ досі ігнорують вашу готовність давати свідчення?

— Дізнавшись про порушення справи, я написав листа на ім’я Генпрокурора та голови СБУ, в яких вказав свої координати (е–мейл і телефон), щоб можна було дати свідчення слідству. За моєю інформацією, на прохання прийняти слідчих з України австрійська сторона висловила заборону і нагадала про порядок проведення слідчих дій згідно з міжнародними нормами. Після цього вже два з половиною роки ніякого руху немає. Постійно йдуть звернення від адвоката, нардепів, щоб були проведені процесуальні дії, але, на жаль, цього не відбувається.

— Чи чекали ви, від’їжджаю­чи за кордон у 2010–му, що опозиція побореться за вас, як за Арсена Авакова, і включить до виборчих списків? Чи навіть не сподівались на таку можливість? Тепер Аваков, проти якого порушували схожу справу, — народний депутат у Києві, а ви — «в бігах»...

— Коли я їхав, то про подібні сценарії і не підозрював. Я працював на посаді голови Держрезерву менше року в 2008–му, і на період передачі справ нас планово перевірила Рахункова палата та КРУ України. Крім того, відомче контрольно–ревізійне управління готувало акт звірки при передачі справ новому голові Держрезерву Сергію Ганжі. Зауважень до мене не було. Потім минуло два роки, змінилося ще двічі керівництво, і ось — грім серед ясного неба.

Інформація про те, що відбувалося в Держрезерві в 2009—2010 роках, до мене надходила, і я навіть писав доповідну про це на ім’я Прем’єра. Але це вже тема окремої розмови, чому не вживали заходів, чому за обмову одних закривали очі і справи на інших. Відповідь щодо того, чому так відбувається, легко знайти, якщо проаналізувати, де і ким працювали й працюють реальні фігуранти справ щодо знищення Держ­резерву в 2009—2010 роках.

Від опозиції я нічого не очікував, особливо коли поміняли виборчий закон і стало зрозуміло, що всі «лідери» захочуть до списку, а не на «мажоритарку», і в такій ситуації будуть думати передусім про себе, а потім — про решту. За якість списку їх не критикував тільки ледачий.

— Чому ви не просили політичного притулку? Не вважаєте себе політбіженцем?

— Коли я прочитав в інтернеті, що серед масиву порушених кримінальних справ проти ЮВТ та її команди є й моє прізвище, то звернувся з попереднім листом у відповідні органи в Австрії, що я тут, що не ховаюся і готовий при необхідності відповісти на всі запитання. Було підготовлено клопотання і проведено всі необхідні заходи, але з боку СБУ та Генпрокуратури України не надійшло ні обвинувачень, ні запиту на екстрадицію. Чому — мені зрозуміло.

У цих запитах необхідно наводити доказову базу, а вона відсутня. Всі обвинувачення побудовані на словах дрібного чиновника, який узяв на себе цей гріх через суб’єктивні причини. Його обвинувачували у розкраданнях на своєму підприємстві, тож, обмовивши мене, він залишився на волі. І це при тому, що Луценко сидів за 140 тисяч гривень, а на совісті того було 35 мільйонів.

Не отримавши обвинувачень, я порадився з адвокатом і не став подавати заяви на політпритулок, хоча всі документи готові й по сьогодні. Але сподіваюся, що здоровий глузд візьме гору, і справу буде закрито.

«Є бажання поборотися за крісло мера Києва, але можливості поки відсутні»

— Вас не можна назвати дуже активним спікером. Чому ви так скромно висловлюєтеся з приводу подій в Україні — стаєте помалу австрійцем?

— По–перше, в мене багато повсякденної роботи. На відміну від багатьох я маю постійну, добре оплачувану, цікаву роботу у великому австрійському холдингу, що працює по всій Європі. Там я відповідаю за проекти в декількох країнах. По–друге, сам же набиватися в коментатори не будеш, але коли ставлять запитання, то я намагаюся відповідати. Щоправда, немає бажання постійно критикувати, а по–іншому не виходить.

— Якою вам бачиться ситуація в Україні звіддаля? Що особливо вражає?

— Вражає містечковість. Дріб’язкові люди, які граються долею 45–мільйонної країни.

— Дехто з політиків провідує вас за кордоном — Томенко, Ар`єв, Бригинець. Але чи відчуваєте ви себе частиною процесу, частиною опозиції?

— Зустрічі постійно проходять, адже Відень — не тільки красива столиця європейської держави, а й центр міжнародних організацій, таких, як ОБСЄ, ОПЕК, МАГАТЕ, тут є відділення ООН тощо. Тому наших тут буває багато, і ми спілкуємося.

Я себе не зараховую до того чи іншого табору. Я живу долею України і готовий підтримувати все, що йде на користь країні. Таких дій набагато більше з боку опозиції.

— А чи спілкуєтесь з емігрантським колом? Чи — враховуючи відстані та обставини — кожен існує на своїй хвилі?

— Звичайно, що в кожного своє життя. Але я періодично спілкуюся і буваю в гостях у Андрія Шкіля, Богдана Данилишина та Олександра Тимошенка (які теж постійно перебувають за кордоном. — Ред.). Частіше за всіх спілкуюся з Данилишиним.

— В інтерв’ю «Форбсу» ви розповідали, що хотіли б поборотися за посаду мера Києва. Це бажання не минуло?

— Бажання поборотися є, а от можливості поки відсутні. Поживемо — побачимо.

— Поясніть свою фразу: «У мене є досвід роботи у Відні, який уже п’ять років вважається найбільш комфортним містом для проживання». Чи ви працюєте на якійсь чиновницькій посаді, яка б дала вам змогу вникнути у господарські механізми управління містом? Та й як би ви перенесли здобутки Відня на похмуру реальність Києва?

— Я відповідаю в інвестиційній компанії за весь цикл проектів, починаючи, як кажуть, з нуля і до запуску бізнес–проекту, який потім продається під ключ з певною прибутковістю. Тому всі питання життєзабезпечення мені відомі, причому не тільки в Австрії, а й у Чехії, Словаччині, Угорщині, Сербії та Хорватії. Включаючи всі дозволи та погодження. Та й саме життя тут вчить багато чому...

— Окрім посади мера, які амбіції має Михайло Поживанов? І наскільки вони пов’язані з Україною?

— Хотілося б бути корисним для країни і людей, а на якій саме посаді — це не важливо. Життя покаже.

«Не вірю у звільнення Тимошенко до 2015 року»

— Уявіть, що ви опинилися в Україні на зламі 2013–2014 років.Із ким і проти кого ви дружили б? Із «Батьківщиною»? З «УДАРом»? Із «Третьою республікою» Луценка?

— Я готовий дружити з усіма, хто буде відстоювати реальні демократичні цінності в Україні, допомагати і підказувати. Серед усіх фракцій і опозиційних рухів у мене багато друзів та однодумців.

— А може, найчесніший варіант на сьогодні — бути позафракційним та позапартійним?

— Фактично я таким і є, «Батьківщина» (точніше її партійні функціонери) на зв’язок не виходить, і я не пройшов перереєстрацію після об’єднання з «Фронтом змін». Своє обличчя я ніколи не втрачав і відстоював власну точку зору, тому і страждав часто.

— Ви вже не розраховуєте дочекатись у сусідній країні (Німеччині) Юлію Володимирівну? Гадаєте, не випустять її за кордон?

— Мені б дуже хотілося, щоб ЮВТ була реабілітована і могла поїхати на лікування до Німеччини. Але, знаючи менталітет представників влади, я не вірю в її визволення до 2015 року.

— Якби ви з нею зустрілися, про що говорили б?

— Про ситуацію в країні, про те, що сталося і що слід робити далі.

— Якою є її власна відповідальність за те, що опозиція нині дійшла до такого невтішного стану? І що чекає три гілки опозиції попереду?

— Помилки були, їх слід проаналізувати, й особливо в кадровій сфері. ЮВТ дуже довірлива, тому її й зрадили люди, допущені до неї найближче.

— За кого з кандидатів ви проголосували б на виборах–2015 (окрім Тимошенко)? Вибудуйте рейтинг симпатій у рамках трійки «Яценюк—Кличко—Тягнибок».

— У кожного є плюси і мінуси. Другий тур покаже, хто є найбільш гідним.

— Коли і за яких обставин ви повернетеся в Україну? Чи зміна влади є обов’язковою для цього умовою?

— Я готовий повернутися, як тільки зміниться наша правоохоронна система, коли юристи в країні відчують право закону, а не телефонне право.

— Що привезете з еміграції? В ментальному та емоційному розумінні...

— Досвід, знання мови і любов до ближнього.