Вiд партiї Ленiна — до «Свободи»

Львівське інтернет–видання «Захід.нет» офіційним шляхом отримало докази членства в Комуністичній партії Радянського Союзу (КПРС) націоналістки, народного депутата ВО «Свобода» Ірини Фаріон. Протоколи засідань парткому і комітету комсомолу Львівського державного університету ім. І. Франка надав Державний архів Львівської області.

Відповідні документи містяться в трьох справах партійного архіву Львівського обкому Компартії України. Фотографія протоколу засідання комітету комсомолу від 10 березня 1987 року засвiдчує рішення надати характеристику–рекомендацію для вступу кандидатом у члени КПРС тов. Фаріон І. Д. Поміж іншим, у протоколі вказано, що Ірина Фаріон була членом ВЛКСМ­ з вересня 1978 року. Також справа містить і саму характеристику–рекомендацію, підписану тодішнім секретарем комсомолу комітету ЛДУ Степаном Кубівим (тепер — народний депутат від «Батьківщини», пройшов за партійним списком). Ця характеристика–рекомендація стала потім підставою для того, аби Ірина Фаріон стала кандидатом у члени КПРС.

Сама пані Фаріон усе це гнівно заперечує: «Кажу вам, плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні найманці, від кіпіянських до монтянсько–шельмо–мокрицьких — ні. Тим, за кого ви мене намагаєтеся видавати, — ніколи не була», — і називає отримані журналістами документи «компроматом» і «вибірковою люстрацією». А лідер націоналістів Олег Тягнибок, який, до речі, не спростовує, що 7 років пробув у комсомолі, назвав «істерію навколо ймовірного членства Фаріон у КПРС — замовленням влади, яка апробує нову політтехнологію». За словами лідера ВО «Свобода», він ніколи не запитував пані Фаріон про її партійне минуле і запитувати не планує. Він нагадав, що у розробленому ним законі про люстрацію під тимчасову заборону обіймати посади в об’єктах люстрації підпадають особи, які до 01.01.1992 року працювали на керівних посадах у Комуністичній партії Совєцького Союзу, КДБ СРСР, або свідомо, у тому числі таємно, співпрацювали з органами державної безпеки СРСР, або брали участь у переслідуваннях громадян СССР.

«Членство в партії — це не гріх і не докір. У країні, яка била рекорди за кількістю членів партії на душу населення, не знайдеться людей, які б докоряли будь–кому з цього приводу. Докоряла лише Фаріон та її поплічники. Не проблема, що вона була членом КПРС — проблема в тому, що вона бреше, що не була, проблема в тому, що коли її обирали, то вона це не те що приховувала, а полум’яно заперечувала», — відказує у своєму блозі на сайті «Українська правда» головний редактор культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк і наводить статтю колеги — львівського журналіста і телеведучого Остапа Дроздова: «Надворі 1988 рік. Симоненко, Стус, Івасюк та десятки справжніх патріотів уже лежать у могилі замордовані. Сверстюк відбув заслання в Бурятії і працює столяром на фабриці індивідуального пошиву. Маринович відсидів у Казахстані й відмовився від помилування... Микола Руденко щойно емігрував до Німеччини, маючи за спиною 7 років таборів суворого режиму... Михайло Горинь у пермських таборах переніс уже два інфаркти. Іван Світличний у Горно–Алтайську пережив клінічну смерть, гіпсове ліжко й частковий параліч. Іван Гель має у своєму доробку 16 років тюрем і 300 діб голодування. Ірина Калинець після заслання в Читі почала читати публічні лекції про Стуса та займатися заснуванням Товариства Лева. Кочегар В’ячеслав Чорновіл відновив «Український вісник» і організував перші протестні мітинги у Львові... У вишах почали з’являтися перші студентські братства з акціями протесту за право служити в армії на території України. Степан Хмара з досвідом сiм років таборів та 306 діб карцеру почав готувати перший у Львові міський страйковий комітет. Ірина Фаріон власноруч пише заяву на вступ у КПРС iз текстом «вважаю своїм обов’язком бути в авангарді розбудови нашого суспільства. Програму і статут КПРС вивчила, повністю визнаю їх і зобов’язуюсь виконувати».