Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Доріс Лессінгю.
Позавчора у своєму будинку в Лондоні пішла з життя британська письменниця, авторка фантастичних оповідань Доріс Лессінг. Їй було 94 роки. Лессінг — лауреатка багатьох літературних премій, найпочесніша з яких — Нобелівська. Її письменниця отримала в 2007 році, ставши одинадцятою жінкою у списку літературних нобеліантів та найстаршим лауреатом на момент присудження (88 років).
Доріс Мей Лессінг (уроджена Тейлор) народилася 22 жовтня 1919 у місті Керманшах у Персії (тепер Іран), там її батько на той час служив банківським клерком. 1925 року батько придбав кукурудзяну ферму в Південній Родезії (нинішня Зімбабве), й родина переїхала туди. Письменниця вважала проведене в Африці дитинство найгіршими роками свого життя. Їй нестерпно було спостерігати за проявами апартеїду білих по відношенню до тубільного населення. З невдоволеності життям вона і розпочала писати.
Доріс рано почала самостійне життя, працювала нянькою, телефоністкою, стенографісткою, опублікувала кілька оповідань. У 1939—1949 роках була двічі одружена, вдруге — з німецьким комуністом Готфрідом Лессінгом, від якого і «успадкувала» прізвище. Потім разом із сином Пітером виїхала до Лондона, де й почалася її справжня літературна кар’єра. Дебютний роман — «Трава співає» (1950). Згодом вийшли друком збірки оповідань «Країна старого вождя» (1951), «Звичка любити» (1957), «Африканські оповідання» (1961), пенталогія «Діти насильства» (1969). У цих творах письменниця гостро критикувала расизм і не приховувала своїх лівих політичних уподобань (вона була членом Британської комуністичної партії), тож аж до 1995 року їй було заборонено в’їзд до Південної Африки.
Фантастику Доріс Лессінг почала писати у 80–х. Це були спроби показати альтернативний, інопланетний погляд на перспективи людської цивілізації (цикл романів «Канопус в Аргосі: архіви» (1979—1983), роман «Мара та Данн» (1999) та його продовження «Історія дочки генерала Дана та Мари, Гріота й Сніжного Собаки» (2005).
Українською мовою перекладено повість «Домівка гірської худоби», яка з’явилася у журналі «Всесвіт» у 1977 році.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>