Нещодавно в Києві відбулася презентація випущеної у Польщі книжки віршів Ігоря Павлюка. Представники польських культурницьких інституцій в Україні говорили про цю книжку як про помітну подію у польському поетичному літературному процесі й навіть натякали на можливість висунення її на здобуття Нобелівської премії. На зібранні мав слово і Дмитро ПАВЛИЧКО, скорочений текст якого й пропонуємо вашій увазі:
— Ігор Павлюк — справжній поет.
Не подібний до нікого з теперішніх великих.
Національний і космічний.
Дуже любить життя веселе, але при тому бачить кінець усього сущого.
Один із найкращих його віршів — «Христос».
Христос у метро. В Києві. «Стомлений революціями».
Його агітують прихильники кандидатів у депутати: «Ти за кого? За тих? Чи за тих?» А він питається: «Як їх звати?». Адже він — тесля. Тесля — це ім’я праці. А хто вони, що роблять оті, за кого належать бути?
Так про Бога ще ніхто не писав.
У поезії Ігоря Павлюка повно афоризмів. Як–от: «Маска ховає обличчя, та не ховає очей», «Чекаєм того, що вже відбулося» тощо.
Є строфи, що їх не забути:
Сонце — поганська свічка,
Цукор — весела сіль.
Постріл — то вічна тиша.
Бог — то забутий біль.
Тадей Карабович — український поет і професор — прекрасно переклав Павлюка, геніально відчув поета, якого любить і — розуміє душею.
Читаючи поезію Павлюка в перекладах Карабовича, я з окремих віршів, де Україна не названа, але незримо присутня, побачив образ сучасного духу нашого народу. Це болісний образ, але правдивий. Тут є такий вірш «Під небом України», де немає жодних патріотичних закликів, навпаки, написано, що в Україні — тиша. Але ж так написано, що ти чуєш не тишу, а те, що буде, коли тиша вибухне.
А ще є вірш «Про Перуна», який «воскресне не на третій день», але ж воскресне — неначе «двері раю, зірвані з петель».
Польська книжка Ігоря Павлюка — подія в літературі, перекладений текст успішно виділяється своїми метафорами із сучасної польської поезії, як оригінальне явище. Тож поезія Павлюка має всі дані для того, щоб її читали багатьма мовами в Європі.