«Пілотною» сапою...

«У ті села навіть «мегашвидка» не доїде за 20 хвилин»

Заперечити важко: медицина — та сфера, від якої залежить і якість, і тривалість життя людини. Тому, як жодна інша галузь, має працювати як годинник. Однак в Україні механізм цього «годинника» або хронічно відстає, або, навпаки, невиправдано поспішає. Третій рік у державі триває медична реформа, яка, за задумом її організаторів, мала б розвинути систему медичної допомоги, зробити її доступнішою для населення, посилити статус сімейного лікаря. Однак чим обертаються для суспільства ці «добрі наміри» і чи справді медицина потребує саме такого реформування, яке нам пропонують?

Про це під час «круглого столу», присвяченого реформуванню вітчизняної галузі охорони здоров’я, говорили народні депутати, представники уряду, громадських організацій. «Пілотний проект реформування медичної галузі був запущений лише у чотирьох регіонах — Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій областях та в Києві. Таке вибіркове, хай навіть «пілотне», реформування вже суперечить ст. 95 Конституції України, у якій ідеться про справедливий і неупереджений розподіл суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Чому ж ми повинні приділяти більше уваги одним регіонам, натомість недофінансовуючи інші?» — зауважує народний депутат України Святослав Ханенко, голова підкомітету ВР з питань законодавчого забезпечення реформування системи охорони здоров’я, медичної освіти та науки.

Однак навіть у цих «експериментальних регіонах», зазначають експерти, медична реформа відбувається похапцем, без зваженої оцінки ситуації і реальних наслідків експериментів. За три роки «реформувань» в Україні закрили понад 600 медичних закладів — нібито з метою перепрофілювання їх у центри первинної медико–санітарної допомоги. У результаті багато сіл залишилися без елементарної медичної допомоги. Відтак літні хворі люди часто змушені долати десятки, а то й сотні кілометрів, аби отримати консультацію фахівця і пройти обстеження в районному чи обласному центрі. Не кажучи вже про виклик бригади невідкладної медичної допомоги: до деяких населених пунктів не тільки найсучасніша «швидка» не добереться за 20 хвилин, а й не кожен гелікоптер долетить.

За словами медиків, нині під виглядом «перепрофілювання» лікарні закривають уже не тільки в пілотних регіонах, а по всій Україні. Розподіл медичної допомоги на екстрену та невідкладну, за спостереженням самих пацієнтів, ніяк не позначився на якості обслуговування хворих. Але «галочка» про виконання у звітах чиновників, ясна річ, з’явилася.

Формула «універсального ескулапа»: за три місяці «знаю все!»

Водночас майже 7 тисяч лікарів і 18 тисяч молодшого медичного персоналу залишились без роботи. Адже... постала нагальна потреба у висококваліфікованих сімейних лікарях. За три місяці терапевт, гінеколог чи окуліст повинен підвищити свою кваліфікацію до майстерності «універсального ескулапа»: стати водночас вправним хірургом, кардіологом, педіатром. І це при тому, що у Європі таких фахівців — сімейних лікарів — готують 5–6 і більше років. Саме тому, розуміючи абсурдність ситуації, вітчизняні терапевти, окулісти чи хірурги часто відмовляються ставати «сімейними». Лише в Києві 2 тисячі лікарів відхилили таку пропозицію. А відтак — втратили роботу...

«Повернулася з декретної відпустки, а мене відразу поставили перед фактом: швидко готуйся до нових функцій, бо в нас — реформа, — розповідає Валентина Миколаївна, медична сестра кабінету окуліста однієї зi столичних поліклінік. — Якщо раніше в мої обов’язки входило заповнити медичну картку пацієнта і виписати рецепт, який вкаже лікар, то тепер маю виміряти пацієнту очний тиск, зробити укол в очне яблуко і ще багато чого, що не опануєш навіть за рік... І як тепер бути, хто мене цьому навчить?»

«Болівуд» відпочиває

Вітчизняна медицина оповита путами проблем: катастрофічне недофінансування галузі, брак кадрів і високоякісного обладнання. Щороку на медицину держава виділяє з бюджету 3,5% від ВВП — крихти порівняно з реальними потребами галузі. Обіцяного Президентом у передвиборних промовах збільшення фінансування до 10% чекаємо досі. Тож, риторично запитують учасники «круглого столу», можливо, є сенс спрямувати реформу на усунення цих проблем? Натомість українці стають заручниками змагання чиновників від медицини під гаслом «Що б іще реформувати?».

«Ми відчуваємо гостру нестачу кваліфікованих працівників, багато наших лікарів — фахівці старого покоління. Якщо подекуди працюють лікарі, яким за 80 років, а середній вік персоналу деяких клінік — 60, то про яке реформування ми говоримо? А молоді фахів­ці не поспішають у державні клініки, бо не хочуть працювати за копійчану зарплату», — каже Лариса Канаровська, голова Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я.

У рамках реформи передбачалися доплати лікарям, додаткове фінансування лікувально–медичних закладів. Але далі обіцянок справа не пішла, кажуть медики.

«Знаєте, чим відрізняється Болівуд від Голлівуду? Тим, що за картонними, нібито красивими декораціями у Болівуді ховаються смітники, жебраки та хаос. Отак і в нас — за красивими словами та програмами насправді криється знищення медичної системи», — переконаний президент Всеукраїнського лікарського товариства Олег Мусій.

Таким чином, тихою сапою реформ відбувається «евтаназія» як для самої галузі, так і для кожного пацієнта. «Україна за рівнем смертності — поруч із країнами третього світу. На 10 тисяч населення у нас помирає 19 людей. У 2012 році 16% родин відмовилися від лікування через нестачу коштів. Складається враження, що головна мета медичної реформи — тихенько відправляти пацієнтів на цвинтар. Хворі повільно помирають, та ще й «доплачують» за свою смерть. Люди не мають довіри до медицини, 87% населення з острахом ставиться до закладів охорони здоров’я. Та навіть совість не дозволяє називати так ці заклади, бо про яку охорону ідеться?» — обурюється народний депутат України Павло Петренко.

«А тепер ми вас ще й застрахуємо!»

Експерти кажуть: якщо впроваджувати медичну реформу, то для початку варто бодай поцікавитися думкою лікарів і самих пацієнтів, врахувати їхні побажання і зауваження. Але хто ж у нас зважає на думку людей? «Тепер чиновники від медицини кажуть: час братися за медичне страхування, — дивується Віталій Скороходов, експерт сектору охорони здоров’я Фонду суспільної безпеки. — Але цим питанням повинні займатися фахівці. Покажіть мені бодай одну державну страхову компанію, яка б за це взялася!». Хоча, на думку учасників «круглого столу», медичне страхування якраз змогло б «упорядкувати» відносини між лікарем і пацієнтом. Однак спочатку людям потрібно пояснити сам механізм страхування, зібрати експертну раду, яка б цей механізм зважено оцінила, і лише після цього можна говорити про його впровадження. «Реформуванням медичної галузі насамперед повинні займатися економісти та фінансисти, — каже він. — Але доки ми не виведемо нашу медицину з «тіні», годі думати про якісь зрушення», — переконаний Віктор Чумак, радник міністра охорони здоров’я.

Ще одним важливим кроком, наголошують учасники «круглого столу», є впрова­дження адекватної системи управління в галузі медицини, зокрема лікарського самоврядування. Тож, можливо, час уже змінити вектор «реформ» і згадати про здоровий глузд, запитують експерти.