«Поверніть нам Україну!»
...Поїздка у Крим до друзів лише на перший погляд здавалася мені приємною пригодою, а в реальності подорож перетворилася на постійне нервування, втрачений час та зустріч із людьми, повними розчарування. >>
За Київ, до перемоги!
05.11.2013
У роки вiйни багато бiйцiв загинули пiд час переправи. У цьому «бою» вцiлiли всi. (Юрія САПОЖНІКОВА)
Осінній недільний ранок для мешканців житлового масиву Троєщина минулого тижня був особливим. Адже на вулицях району можна було побачити німців, що спокійно розгулювати з автоматами в руках та мило посміхалися перехожим. Здавалося, ніби зараз не 2013 рік, а період Великої Вітчизняної і столиця знову окупована гітлерівцями. Такого ефекту й очікували від киян організатори 10–го ювілейного міжнародного військово–історичного фестивалю «Даєш Київ!». У його рамках 3 листопада в урочищі Ситняки відбулася реконструкція епізоду бою з форсування водної перешкоди і захоплення плацдарму під час боїв за Київ 70 років тому.
«Ура! Перемога!»
...Від самого ранку біля імпровізованого поля бою почали збиратися глядачі. І хоча дійство мало розпочатися лише о 13–й годині, проте й до цього часу сумно нікому не було. Відвідувачів частувала польова кухня часів війни — безкоштовно роздавали гречану кашу та шматок хліба. А можна було посмакувати й більш сучасним меню: довкола було безліч палаток iз бутербродами, пиріжками й іншими смаколиками. Тут же була можливість навіть придбати радянську та німецьку форми, фляжки, саперні лопати, символіку військ. Діти уважно розглядали зброю, приміряли каски і час від часу викрикували: «Мамо, дивись, он німець!» А ще — залюбки фотографувалися з «солдатами» у військовій формі. Воєнну атмосферу створювали також імпровізовані шлагбауми та пропускні пункти, на яких стояли прискіпливі вартові. Особливої атмосфери дійству надавали і військові пісні у виконанні академічного ансамблю МВС України. З вуст співаків лунали всім знайомі «Смуглянка», «Катюша», «Путь–дорожка фронтовая».
Аж ось розпочався і сам бій. Радянські війська 1–го українського фронту на чолі з командувачами Рокоссовським, Ватутіним, Конєвим, Малиновським та Толбухіним почали наступальну операцію на війська вермахту. Спочатку свою міць продемонстрували червоноармійські літаки «Дивізії Сталіна», які почали боротьбу з винищувачами «Люфтваффе»: просто над головами глядачів вони виробляли такі віражі, що мимоволі ставало навіть лячно. Далі на поле висадилася десантура, а потім вже й морська флотилія, кавалерія, піхота. Гучні вибухи, постріли, залпи зенітних комплексів, гуркіт літаків та воєнної техніки — усе це створювало відчуття, ніби ти дійсно потрапив у 1943 рік (канонаду чули навіть у місті Бровари, що під Києвом). Усе, що відбувалося на полі битви, коментував ведучий. За одну годину глядачі змогли пережити ключову битву в операції за звільнення Києва, яка тривала протягом 3–13 листопада та оцінити масштабність та всі труднощі бою. Кияни щиро вболівали за червоноармійців і наприкінці бою, коли «фашисти» все ж таки відступили, з натовпу залунало довгоочікуване: «Ура! Перемога!». Поле «бою» на той час було густо всіяне тілами «загиблих і поранених» бійців. За офіційними даними, реальні втрати під час битви за Київ з боку радянських військ сягнули 300–500 тисяч загиблих і 900 тисяч поранених бійців, а з боку ворога — 500 тисяч загиблих і поранених. Хоча історики припускають, що в боях за столицю України полягло значно більше людей...
«Це справжні фанати, які живуть пам’яттю
про ті часи»
Уже після «бою» всі бажаючі могли посидіти в окопах, зблизька роздивитися бронетехніку та сфотографуватися з солдатами ворогуючих таборів. Киянин Карен був вражений реалістичністю дійства та зізнався, що витратив свій вихідний недаремно: «Мої прадіди воювали. Тому події 1941—1945 років для моєї родини є надзвичайно важливими. Я ціную подвиг наших солдатів і сьогодні ще раз переконався в їхній мужності, відвазі та жертовності, адже та перемога далася нелегкою ціною. Особливо захоплююся мудрістю і тактикою генерала Миколи Ватутіна та чеха Людвіка Свободи, які згодом отримали звання Героїв Радянського Союзу. Завдяки їхній розсудливості наша армія перемогла». А от чотирирічний Микита хоча й мало що знає про події тих часів, але одне засвоїв гарно: «Німці були ворогами. Вони вбивали наших. Це було несправедливо. А танки у них такі великі і такі гучні, що в мене аж вуха заклало».
Загалом у показовій битві взяли участь понад тисячу учасників військо–історичних клубів з України, Росії, Білорусі, Естонії, Литви, Латвії, Чехії, Ізраїлю, Німеччини, Франції, США та Польщі. Як зауважили організатори заходу — молодіжна громадська організація «Київський клуб «Червона зірка» та Національний військо–історичний музей України, — всі учасники битви є щирими патріотами України і нікого силоміць сюди не примушували йти: «Це не актори, не солдати–контрактники. Це справжні фанати, які живуть пам’яттю про ті часи», — зазначає член клубу «Червона зірка» Надія Швець.
Підтверджує її слова і наймолодший із учасників дійства, 14–річний Дмитро з Харкова: «Я представляю військово–історичний клуб «Рубіж», вже другий рік поспіль беру участь у таких заходах. Два роки тому я почав захоплюватися історією нашої країни, вступив до цього клубу — і тепер я тут».
І організатори, й учасники, і глядачі залишилися задоволені масштабним дійством. Проте всі зійшлися на одній думці: реконструкція бою була захопливою, але не дай Боже пережити це в реальному житті.
