«Шевченківці» на старті

Сьогодні на сайті Комітету Національної премії ім. Тараса Шевченка опубліковано повний список претендентів на отримання цієї найвищої державної нагороди у галузі культури та мистецтв. Із року в рік номінантів стає менше, а їхні прізвища все частіше перегукуються зі списками попередніх років. Так, у 2013–му висували 41 претендента. Цього року на старті 27 творів і робіт. Хтось подумає, не така вже й велика різниця у цифрах, тим паче Комітет матиме менше роботи під час відбору найдостойніших у двох наступних турах. Та чи виправдовує невелика кількість високу якість?

Без права на вибір

Коли відкриваєш список творів у номінації «Література», виникає враження «дежа вю». Серед п’яти кандидатів укотре бачимо Костянтина Москальця з книгою поезій «Мисливці на снігу», Наталю Околітенко з історичним романом «Рось–Марія», Юрія Буряка з книгою поезій «Амальгама» та сатирика Олега Чорногуза з новою книгою «Притулок для блазнів: Сатиричні комедії». У 2012 році номінувався його «Самогубець за покликанням», у 2010–му — роман «Ремезове болото». У цьогорічному списку знов бачимо Юрія Щербака («Час смертохристів. Міражі 2077 року», «Час великої гри»).

Як би не кортіло стати свідком емоційного обговорення та скандальних перипетій навколо претендентів на цьогорічну відзнаку, з таким виваженим підбором номінантів члени Комітету навряд чи матимуть вибір. Як би там не було, але цьогорічна Шевченківська премія з літератури навряд чи виконає місію, на яку покликана, — популяризувати художнє слово та викликати жваве обговорення творчості номінантів.

Наслідуючи Шевченка

Другий раз на премію у номінації «Літературознавство та мистецтвознавство» претендує професор–мистецтвознавець, філософ і богослов за фахом Дмитро Степовик. Його працю «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко», що недавно вийшла друком у видавництві імені Олени Теліги, вже встигли наректи літературознавчою сенсацією. Степовик присвятив це видання 200–річчю від дня народження Тараса Шевченка. У цій роботі ґрунтовно дослі­джено християнський світогляд Кобзаря на прикладі його поетичних творів. У 2012 році багато хто сподівався, що Степовику дадуть премію за фундаментальну книгу «Історія української ікони Х—ХХ століть», над якою мистецтвознавець працював вісім років, а саму тему досліджував 45 років. Та члени Комітету, таємно голосуючи під час ІІІ туру, не оцінили достойно Дмитра Степовика. Можливо, цього разу на 75–річчя удача всміхнеться видатному філософу.

Найбільше претендентів (7 творів) на премію у номінації «Публіцистика і журналістика». Дехто з авторів сміливо наслідує Шевченка, точніше досліджує. Здавалося б, що нового можна сказати про українського генія? А ні, все–таки є білі плями в його біографії. Це доводить публіцистично–документальна книга «Шевченків Вільно» українською та литовською мовами авторів Віктора Жадька і Раймундаса Лопати, де розповідається про дворічний «Віленський період» життя і творчості молодого Шевченка. Саме у Вільно Шевченко зустрівся та ознайомився з європейською й литовською архітектурою, вперше пережив юнацьке кохання, пройнявся «бунтарським духом» і почав формуватися як художник–портретист.

Микола Лисенко своєю книгою «Коріння Шевченкового роду» пішов iще глибше. Він докопався у родоводові Тараса Григоровича до того, що тепер називає себе нащадком великого Кобзаря. Публіцисту з таким титулом тепер гріх не дати Шевченківську премію, чи не так, панове члени Комітету?

Війна буде?

За правилами, кандидатура митця має набрати три чверті голосів, аби стати переможцем. У 2011 році через суперечку навколо двох номінантів — майстрині гобеленів Людмили Жоголь та автора робіт із сучасним «нахилом» Віктора Сидоренка, художники залишилися без найвищої мистецької премії України. Тоді мінімальну кількість голосів — 17 — жоден кандидат не набрав. Подібна ситуація може повторитися і в лютому 2014 року, коли вибиратимуть фіналістів Шевченківської премії.

Образотворче мистецтво представляють майстерно виконаний класичний живопис із гривастими кіньми Володимира Кабаченка, чарівний пейзаж Анатолія Зорка, монументальна скульптура Михайла Беленя, гуцульська кераміка його дружини Магдалини Пуглик–Белень та козак Мамай Ореста Скопа. Як і в 2011 році, поміж митців із класичними вподобаннями минулого століття виділяється сучасне мистецтво Любомира Медведя (цикл живописних творів «Ремінісценції») та Анатолія Федірка (арт–проект «Супрематична Україна»).

Можливо, члени Комітету звернуть увагу на живопис і скульптуру Федірка, які несуть у собі основну філософську ідею супрематизму, сформовану ще Казимиром Малевичем? На руку Федірку також той факт, що за рішенням ЮНЕСКО 2015 рік названо роком Малевича — на честь сторіччя створення найвідомішого твору «Чорний квадрат». Та Шевченківський комітет недолюблює провокаторів. Саме над таким іміджем досить довго працює творець «Супрематичної України». То ляльку, схожу на Юлію Тимошенко, розіпне на хресті у піщаному кар’єрі, то відкриє у Чернівцях концептуальні пам’ятники Яценюку, Фірташу, Януковичу, невідомому депутату, Юрію Андруховичу і Казимиру Малевичу. Ну кому, скажіть, вигідно нагоро­джувати художника–перформера, якщо ніхто не може передбачити, як він себе поведе за умови, якщо «Супрематична Україна» переможе?