Микола Буценко: Бокс без шоломів — палиця на два кінці

«Без шоломів цікавіше, але більше травм»

— Миколо, на чемпіонаті світу в Казахстані ви стали єдиним українцем, який здобув нагороду. Як титул призера світової першості змінює психологію та світогляд боксера?

— Можу сказати, що жодних змін у собі я не помітив. Усе як і було до «мундіалю» — ніякої зверхності, зарозумілості чи «зірковості» не з’явилося (сміється).

— На цьому чемпіонаті світу вперше в історії аматорського боксу бої проходили без захисних шоломів. Думається, цей факт точно не залишився не поміченим?

— Виступаючи в минулому сезоні за «Українських отаманів» у WSB­лізі, я здобув певний досвід боксування без шоломів. Але тоді, провівши один бій, боксер отримував обов’язковий десятиденний відпочинок. Натомість на ЧС декому довелося провести п’ять поєдинків за два тижні. Звісно, це важко, особливо для новачків без досвіду. Було багато зіткнень головами, які призводили до травм. Але що вдієш, доведеться звикати, більше працювати над захистом.

— Керівники АІБА назвали цей чемпіонат тестовим, заявивши, що остаточне рішення щодо скасування шоломів приймуть по його завершенні. На вашу думку, шоломи потрібні аматорам чи ні?

— З одного боку, бої стали цікавішими, більш видовищними за рахунок збільшення кількості нокаутів. Але водночас зросла кількість травм. Тож це палиця на два кінці.

— Але ви, зрештою, який бік обираєте?

— Напевно, якщо вже почали реформування, то варто його завершити.

«Арбітри на ЧС тягнули казахів за вуха»

— На попередньому «мундіалі» українська збірна здобула рекордну кількість золотих медалей. Наскільки складно було новій команді змагатися з таким «багажем» в Алмати?

— Якщо відверто, то про те ніхто й не думав. До Казахстану поїхало багато молодих боксерів, і для більшості з них це був перший чемпіонат світу.

Ми розраховували на більше, ніж одна медаль, і для цього пройшли посилений збір та хорошу підготовку. Але дещо не пощастило.

— Невже в одному везіння справа?

— Насправді факторів багато — хтось недопрацював, комусь завадили судді. Було багато боїв, які наші боксери виграли, але судді відбирали в нас перемоги.

— У фіналі попереднього сезону WSB­ліги, який проходив у столиці Казахстану, місцева команда «Астана арланз» перемогла українських «Отаманів» не в останню чергу завдяки суддям. Тепер казахстанські аматори на домашньому ЧС побили рекорд української збірної за сумарною кількістю медалей вищих проб. Чи не тягнули арбітри казахів часом за вуха?

— Це ще м’яко сказано. Ще й як тягнули.

— Виходить, що проблему необ’єктивного суддівства АІБА вирішити не може. А які у вас є пропозиції?

— Коли змагаєшся проти таких суперників, потрібно зробити все, аби вони лежали на помості рингу і в рефері не було підстав прийняти рішення на його користь. По­іншому важко вигравати.

«Машина в мене вже є, квартиру — мають дати»

— Після того як українські боксери почали виступати у напівпрофесіональній WSB­лізі, здалося, що цей турнір став для Федерації боксу України більш пріоритетним, ніж змагання за участю аматорів. Потужний склад та чемпіонські амбіції «Отаманів», призначення фіналу 2014 року в Києві свідчать про неабияку зацікавленість ФБУ в хорошому кінцевому результаті…

— Насправді максимальні завдання стоять перед боксерами на обох фронтах. На чемпіонаті світу ми також планували завоювати значно більше нагород, але вийшло трохи інакше.

— Можете сказати, хто стане вашими партнерами по «Отаманах» у новому сезоні?

— Про свою участь у команді можу сказати достеменно, адже я вже підписав контракт із клубом. Натомість про інших мені наразі нічого не відомо.

— Якщо не секрет, наскільки відрізняються призові в олімпійській збірній та «Отаманах»?

— Незалежно від турніру, президент федерації Володимир Продивус у плані винагороди дуже добре ставиться до спортсменів, мотивуючи нас на високі результати.

— Після успішного виступу на ЧС­2011 наші чемпіони отримали щедрі подарунки — квартири та автомобілі...

— Мені також обіцяють квартиру. Адже, окрім «бронзи» чемпіонату світу­2013, я виграв «срібло» цьогорічної європейської першості.

— Автомобіль для вас вирішили приберегти на майбутнє?

— А машина в мене вже є.

— Новосілля в якому місті будете справляти?

— У Вінниці, за яку я останнім часом виступаю. Тут і тренуюся під керівництвом Леоніда Лоївського. А народився я в Одесі.

— Кажуть, у Вінниці неперевершені музичні фонтани...

— Місто дійсно тепле й затишне, тут живуть хороші люди. Якщо приїдете — вам сподобається. Щодо фонтанів, то вони нереальної краси, це правда.

— Колю, ви — представник однієї з найлегших категорій. Як вважаєте, чи можуть «мухи» так само привабити глядачів, як важковаговики? Як, наприклад, брати Клички?..

— За братів уболівають, оскільки вони одні в Україні досягли чемпіонських висот. Однак тепер і в малій вазі в нас буде за кого вболівати. Думаю, професіонал Вася Ломаченко також матиме чималу армію шанувальників. На моє переконання, категорія як така особливо не впливає на вболівальницький вибір.

— До речі, щодо категорії. Чи виникають у вас напередодні змагань проблеми з вагою, яку потрібно зганяти чи, можливо, набирати?

— Ні, абсолютно. Я перебуваю в своїй «тарілці». Перед змаганнями задля швидкості можу скинути хіба що кілограм, а так — немає жодних проблем.

«У дитинстві скучав за батьками»

— Упереджене суддівство змусило вашого колегу по збірній Євгена Хитрова податися в професіонали. А взагалі, як на вашу думку, що є поворотним моментом на шляху з аматорів у профі?

— Вважаю, що кожен відчуває по собі. Коли готовий — тоді і йдеш.

— А які ваші плани?

— Я туди не поспішаю, адже попереду в мене ще Олімпіада.

— Авжеж, це чудовий майданчик, де можна себе показати. Після перемоги на Іграх у Лондоні Олександр Усик став популярним рекламним персонажем, рекламує три­чотири торгові марки одночасно. А вам це було б цікаво?

— Я про це не думав. Так, щоб про це мріяти, — ні... Але якщо запропонують, певно, не відмовлюся.

— А розкажіть­но про нове татуювання, яке нещодавно з’явилося у вас на правому боці.

— Власне, то портрети моїх батьків. Знаєте, в дитинстві я рано поїхав із дому, жив і тренувався в спортивному інтернаті. Тому постійно скучав за своїми близькими. А нещодавно вирішив, що вони повинні постійно бути зі мною, от і зробив таке тату.

— Коли гостюєте на батьківщині, як проводите час?

— Разом із татом люблю порибалити — це хороший відпочинок та задоволення.

— А під час тренувальних зборів на що витрачаєте вільні години?

— Сплю. Сон — хороша нагода для відновлення (посміхається).