Драма малими порціями

Студентська секція у перший день потішила вдалою документальною роботою зi Швейцарії «У вільний час». Невимушена розмова юних дівчат, які скаржаться на друзів, навчання, одна на одну, не мала б такої сили, якби не той факт, що дівчата займаються проституцією і ставляться до цього як до нормального заробітку. Тема неповноцінного життя та страх перед майбутнім домінує і в наступних роботах — то «Зіма» (Німеччина), про молодого санітара, що бореться з власною байдужістю, «Мати» (Польща), де брак батьківського піклування призводить до справжньої трагедії, «Непотрібний король» (Португалія) , в якому герой–юнак дуже кмітливий, та на власному майбутньому поставив хрест iз невідомої причини, «Неправильний» (Південна Корея), де хлопців за паління в школі відсилають на відпрацювання у лікарню.

Замилене драмами око завжди радує яскраве вкраплення анімації. На жаль, у конкурсі «Молодості» її, як завжди, можна перелічити на пальцях. Найяскравіша з таких робіт — мандрівне роуд–муві «Дорога до Сантьяго» (Швейцарія—Франція). Примітивна, на перший погляд, історія, однак у візуальному плані настільки сюрреалістична та магічна; не дивно, що стрічка наразі у трійці лідерів на приз глядацьких симпатій. Менш яскрава, втім найбільш філософська анімація конкурсу — польська стрічка «Цігенорт» про юнака з обличчям риби, що вночі панічно знімає з себе новоутворену луску, а в день вчиться з батьком рибалити, по суті, на себе подібних.

Динамічні сюжети — ще один делікатес, яким не радують молоді режисери. У цьогорічному конкурсі, втім, знайшлися стрічки, що розбурхали свідомість глядачів. Безкомпромісна драма «Людська маса» (Великобританія) показує безробітного чоловіка у діалозі з працівником служби допомоги безробітним. Відчай у цій словесній перепалцi згодом перерветься, аби почалася справжня баталія — один з ображених безробітних почне стріляти цвяхами у чиновників. Мексиканський «жахливчик» «Притча про знекровлену дівчину» розказує історію 15–річної Хіселли, у якої в роті росте рослина. На перший погляд, милий сюжет, однак ціна за право бути не такою, як усі, виявляється завеликою.

Фаворит не лише у глядачів, а й, насмілюсь припустити, у членів журі — дуже актуальна американська історія під назвою «Ноа», де дія відбувається на екрані комп’ютера, а головний герой відображає сутність теперішнього підлітка та його систему спілкування. Фільм отримав нагороду як краща короткометражка на останньому кінофестивалі у Торонто. Ще один фаворит — «Олійна лампа» (Франція—Китай) — навмисно маргінальна історія роботи фотографа, що знімає сім’ї тибетських сіл на тлi визначних місць Китаю, де ці люди ніколи не були і навряд чи будуть. Чи не найпоказовіший момент — коли стара бабця, яка вперше у житті фотографується, бачить широкоформатне зображення храму за своєю спиною, йме його на віру і починає бити поклони.

Наостанок про українське кіно. Авжеж, не обійшлося без стрічок, які не зуміли потішити ані сюжетом, ані реалізацією. На жаль, серед них український фільм «Обійми» Філіпа Сотниченка. Важко сказати, про що розповідає ця кримінальна замальовка. Недосказаність, якою вдало «бавляться» такі українські режисери, як Мирослав Слабошпицький або Дмитро Сухолиткий–Собчук, у Сотниченка спрацювала не на його користь. У професійному конкурсі короткого метра драма «Так закінчувалось літо» Марини Рощиної, сюжетно вивірена історія, дещо зворушлива та печальна, розповідає, як молодий провінціал за один візит до батька в столицю зробив крок у доросле життя. Певно, найбільш вдалою в українській компанії можна вважати «Помин» Ірини Цілик — про прощання молодої дівчини з рідною землею перед відльотом в іншу країну. Дещо монотонна, однак виправдана ностальгійна історія, де головна героїня драматично усвідомлює, що своє дитинство не можна забрати з собою.