Замах на сховище хреста

Учора під стінами дніпропетровських облдержадміністрації та облради протестували небайдужі громадяни. Приводом для невдоволення, як засвідчують організатори акції протесту, став намір влади передати до кафедрального храму Української православної церкви Московського патріархату 16 експонатів. Останні датуються XVIII століттям і використовувалися для служб у січовій церкві Покрови Пресвятої Богоматері в селі Покровське до зруйнування Запорозької Січі російськими військами у 1775 pоці. Серед них — і велика національна реліквія українського народу та його держави — ікона–ставротека війська Запорозького Низового 1747 року.

Востаннє про цю суперікону, як її вже охре­стили, багато писали у ЗМІ під час Першого всеукраїнського фестивалю музеїв «Музей третього тисячоліття». Але, окрім пересічних читачів, вони викликали інтерес і в одного з відомих людей. Чоловіку забаглося, хоч ти лусни, щоб ікона–ставротека поповнила його «дачу–музей». Зрештою, ціною неабияких зусиль ентузіасти реліквію відстояли і вона стала надбанням Нікопольського краєзнавчого музею, де особливе місце відведено саме козацькій тематиці.

— Православна церква в житті запорозького козацтва посідала важливе місце, адже була вагомим об’єднуючим фактором, — розповідає відомий нікопольський історик, багаторічний заступник директора краєзнавчого музею з наукової роботи Мирослав Жуковський. — Військо Запорозьке Низове мало церковну ставропігію (автономію) і перебувало під зверхністю Вселенського Константинопольського патріарха. І рішення свого коша ставило вище влади київського митрополита, межигірського архімандрита та власного церковного начальника. Одним із найвизначніших культових предметів Січової Святої Покрови Божої Матері церкви була ікона–ставротека війська Запорозького Низового. Створена у 1747 році, вона збереглася до нашого часу, переживши не одну війну.

Те, що ікона–ставротека дожила до наших днів, здається дивовижним. Навіть у 1775 році, коли росіяни нещадно розгромили Запорозьку Січ, пограбувавши і січову Свято–Покровську церкву, до цієї реліквії, як і до деяких інших козацьких експонатів, не доторкнулися взагалі.

Таким же дивом вціліла суперікона і в буремному 1917 році, позначеному знавіснілим полюванням більшовиків на релігійні символи. А в 1925–му її передали до Нікопольського музею витончених мистецтв. І хоч історики запевняють, що подібні ікони існували ще, та до наших днів збереглася тільки одна.

У 1998 році ікона–ставротека була передана до Дніпропетровського державного історичного музею імені Д.І. Яворницького для вивчення та реставрації. У 2000–му реставратори вивчили її фізико–механічні та історико–матеріальні дані для складання рекомендацій щодо реставрації та збереження. Ці роботи закінчили у 2003 році. А на Покрову, у 2005–му, ікону–ставротеку представили відвідувачам Нікопольського краєзнавчого музею.

Тепер же громадськість забила на сполох iз приводу намірів влади передати козацькі святині УПЦ Московського патріархату, яка до них жодного відношення не має. Проте саме ця церква так люба нинішній владі. Не дивно ж, що у Дніпропетровську саме їй, обласканій, дісталися і будівля залу органної музики, і колишньої 10–ї міської лікарні у самісінькому центрі міста, і ще багато чого. І хоч громадськість щодо цього висловлює свій протест регулярно, все робиться за принципом «Васько слухає та їсть»...

Насамкінець з учасниками акції зустрівся голова Дніпропетровської обл­ради Євген Удод, який пообіцяв протестувальни­кам, що цінності краєзнавчого музею передаватися церкві не будуть.