Лоцман Руденко

Спершу він просто читав книжки. Потім став читати «професійно». Сергій Руденко — блогер, публіцист, редактор сайту «Буквоїд», а віднедавна — ще і ведучий нової, рідкісної для українського телебачення програми, книжкового огляду. Днями «Буквоїд» відзначить фініш своєї першої п’ятирічки. Це, чесно кажучи, і стало маленьким приводом поговорити з Сергієм Руденком про улюблені наші «вічні цінності», сиріч книжки.

«Добре, що прийшов на телебачення після сорока, — є що розповісти»

— «Книги на ТВі» — єдина програма на нашому телебаченні, присвячена винятково книжкам. Напевно, єдина, тому що це нерентабельна тема для ТБ, у такі програми не дають рекламу, вони мають невисокий рейтинг. Телебачення — жорсткий бізнес. Дивуюся, як у наш час узагалі вдалося просунути ідею такої вочевидь неприбуткової програми? Керівництво каналу погодилося «із любві к іскусству»?

— Олено, моя програма на ТВі, на щастя, не єдина програма про книжки на українському телебаченні. Є ще «Книга.ua» на Першому Національному і кілька програм, які виходять на регіональних телеканалах. Але жодна із них не ротується у ефірі так, як «Книги на ТВі»: програма виходить щоденно і майже щогодинно. Хронометраж — від 3 до 5 хвилин. У кожній програмі я презентую по книзі. Ось такого справді у жодного телеканалу немає. Колись я пропонував кільком центральним телеканалам запустити подібний проект. Але мені відповідали всюди одне й те саме: знайди спонсора і тоді роби, що хочеш. На ТВі від мене, на щастя, ніхто не вимагає шукати рекламу. Я вільний у своїх діях. У мене немає жодних зобов’язань перед книжковими мережами, видавництвами чи окремими авторами. Я «зобов’язаний» лише перед глядачами. Моє завдання — зробити цікаву програму.

— Як тобі, людині «нетелевізійного образу», чується перед камерами?

— Цілком нормально. Це — перший мій телевізійний досвід. За 20 років перебування у журналістиці я вже будував газетні проекти, створював онлайн–видання, працював на радіо і в журналі, а з телебаченням якось не складалося. Дуже добре, що «склалося» саме тепер, фактично в 43 роки, коли мені є що розказати глядачам. Бо кожен випуск програми — це розповідь про книжку чи автора. Для мене важливо поділитися з читачами і глядачами знаннями, якими я володію. Бо, погодьмося, переповідати сюжет — це надто банально. Однією з перших книг, про які я розповідав, була збірка поезій «Шедеври» Юрка Позаяка. Про цього автора і його творчість я міг би розводитись цілодобово, бо люблю цього письменника. Але хіба ж це історія — читач «кайфує» від іронічної поезії? Представляючи цю книжку, я згадав історію знайомства з Позаяком. Сталося це на одному з літературних вечорів. Тоді Позаяк просто мене «порвав» на шматочки. Утім головне «рвання» було, коли він прийшов до нас на курс на факультеті журналістики викладати стилі­стику. Я не міг повірити своїм очам, що це той самий вусань, який написав «Слоника замучили кляті москалі...» і «На каруселі б....... кружляє». А тому підняв руку, запитавши: «Вибачте, а це не Ви написали «На каруселі б... кружляє»?». Уявіть собі: все це сталося при аудиторії у 100 чоловік! Оце була історія!

«Принцип один: мені ця книга подобається»

— Окрім особистого сантимента до автора, чим ще ти керуєшся, обираючи книжки–герої програми?

— Я рекомендую лише ті книжки, які мені подобаються. Хтось скаже, що це дуже суб’єктивно. Я й не заперечую. Ба, більше — саме рекомендаційна складова у цій програмі для мене важлива. А подобається мені зовсім різне. Наприклад, мемуари Джорджа Буша–молодшого «Ключові рішення» й історичний роман Андрія Кокотюхи «Червоний», детектив Ю Несбьо «Мисливці за головами» і «Настільна книга копірайтера» Еліни Слободянюк. Моя програма — така своєрідна книжкова навігація, у якій я виступаю у ролі лоцмана.

— Скільки книг ти читаєш упродовж місяця (тижня)? Мені завжди здавалося, що критики, які рецензують море новодруків, прочитують їх, як казали в школі, «по діагоналі». Це правда?

— У мене немає якогось плану з прочитання книжок. Читаю, коли є вільний час. Намагаюсь читати книжку в тиждень. Та не завжди це вдається. Як читають критики, скажу відверто, не знаю, бо ніколи професійно критикою не займався. Утім, думаю, саме рекомендації нині на часі. Бо в тому морі книжок, які з’являться на ринку, можна втопитися.

— Кого б ти не взявся читати «ні за які гроші»?

— Я досить спокійно ставлюся до будь–якої літератури. Якщо когось і не буду читати, то обов’язково потримаю у руках книжку. Я ж повинен знати, за що цю книжку не треба читати.

Чернетки «Арсенопедії»

— Ти збираєшся вдосконалювати сайт «Буквоїд»? Скільки хостів він приймає за день і зі скількох починав?

— Намагаюсь удосконалювати «Буквоїд» весь час. Для більш глобальних змін потрібні інвестиції, а не мої скромні фінансові потуги. За п’ять років портал змінювався і дотепер змінюється. На просторах інтернету рік йде за два. По­чинали ми зі 120 відвідувань на день. Зараз у середньому — 3–5 тисяч відвідувачів. Фак­тично йдеться про те, що щоденно я збираю тираж однієї україномовної книжки. При цьому, зважте, ми ніколи не купували трафік. Наші читачі — унікальні. За що ми їх і цінуємо.

— Сергію, ти автор книжок про закулісся влади («Вся президентська рать» та інші). Після «Янукопедії» ще плануєш щось писати про олімп на печерських пагорбах?

— Планую. Хотів зробити «Юлепедію» та «Арсенопедію». Але бракує часу. Дуже важко в тому ритмі, у якому я живу, писати книжки. Мрію навіть написати художню книжку. Але знову ж таки — як буде час і натхнення. У 2014 році планую видати дві книжки. Які — поки що секрет.