Дві кризи соціалістів

Соціалістична партія України, яка вибула з «вищої ліги» після 2007 року, прагне повернутися на арену великої політики. Минулої суботи на ХІХ з’їзді СПУ було обрано нового голову — народного депутата з фракції Партії регіонів, у минулому — першого секретаря політради СПУ Миколу Рудьковського. Він уже заявив, що вийде з парламентської фракції ПР і сприятиме тому, щоб створити у Верховній Раді фракцію соціалістів.

Нагадаємо, що в Соцпартії після відходу з лідерської посади Олександра Мороза, який у 2006 році вийшов із «помаранчевої» коаліції, став Головою парламенту за підтримки «Регіонів» і цим «убив» рейтинг доти потужної СПУ, настав тривалий період межичасся. Пригадується, Василь Цушко погоджував своє головування в СПУ з Президентом Януковичем, але за станом здоров’я на зміг працювати і в партії, і на чиновницькій посаді. Від 28 квітня минулого року Соцпартією керував Петро Устенко, але 3 липня 2013–го він подав у відставку з посади голови СПУ, так і не спромігшись знайти кошти на відбудову партії. Також причиною звільнення Устенка став слабкий результат Соцпартії на парламентських виборах–2012. Власне, з–поміж соціалістів до ВР потрапив лише Рудьковський, який здобув мандат як мажоритарник–самовисуванець у Прилуках на Чернігівщині.

У числі кандидатів на посаду голови СПУ називали й екс–керівника Фонду держмайна України Валентину Семенюк–Самсоненко. Але вона підтримала обрання Рудьковського, зазначивши, що за підтримки Миколи соціалісти зможуть лобіювати у ВР прийняття законів, які вони не змогли провести в минулих скликаннях. Додатковим стимулом для з’їзду стала також обіцянка Рудьковського, який володіє 25% акцій компанії «Нафтогазвидобування», фінансово підтримувати партію. 

«Фінансовий статус і паблісіті Соціалістичної партії стануть трохи кращими, оскільки Рудьковський є народним депутатом, любить представляти себе у ЗМІ і має гроші. Але я не очікую ніяких кардинальних змін рейтингу СПУ, — сказав у коментарі «УМ» політолог Володимир Фесенко. — Партія опинилася в кризі, коли втратила значну частину своїх прихильників внаслідок переходу Олександра Мороза з «помаранчевого» табору в «синій» і голосуючи з «Регіонами». Повернути втрачених виборців, на мій погляд, буде практично не можливо».

«Якщо Соцпартія хоче активізуватися на лівому фланзі, то тут теж є проблеми, — визнає Фесенко. — Адже Рудьковський — мільйонер, і буде дуже–дуже складно сприймати його як лідера лівого толку, лідера соціалістичного по суті, а не багатія, який використовує Соцпартію в кон’юнктурних цілях. Такі іміджеві обмеження не сприятимуть відновленню популярності СПУ. Вже не кажучи про те, що Рудьковський ніколи не був надто популярною фігурою, у нього неоднозначна й достатньо скандальна репутація (у 2008—2010 роках пан Микола був обвинувачений у розтраті бюджетних коштів на посаді міністра транспорту, перебував за ґратами, але зрештою уник тюрми. — Ред.)».

«Після Мороза СПУ опинилася не лише у кризі електоральній, а й у кризі лідерській, — констатує політолог. — Уже кілька років тривають експерименти з новими лідерами, але ситуація не змінюється. Рудьковський навряд чи зможе знову зробити партію одним із загальнонаціональних політичних лідерів».

Що ж до іншої помітної лідерки зі старих часів СПУ — Валентини Семенюк, то вона як голова ВГО «Союз жінок України «За майбутнє дітей» зараз, виявляється, активно співпрацює з Віктором Медведчуком у його проросійській громадській організації «Український вибір». У коментарі «УМ» пані Валентина так пояснює свій віраж: «Коли я підписувала угоду із Віктором Володимировичем, ми домовилися, що беремо під контроль депутатський корпус, ті політичні партії, які перед виборами стають соціалістами, а після виборів забувають і голосують за будь–які законодавчі документи, що стосуються конституційних прав громадян. У 2010 році було прийнято в першому читанні проект Трудового кодексу. Спільно з «афганцями» і «Жінками за майбутнє» ми зібрали спочатку 28 громадських організацій, потім 68, потім 170, провели акцію, направили пропозиції, щоб Трудовий кодекс у тому варіанті, як він був представлений, — 12–годинний робочий день, для жінок декретна відпустка три місяці, — не був прийнятий. Так от я можу сказати: потрібно об’єднуватися всім тим політичним партіям і громадським організаціям, які хоч поза парламентом, хоч де, але повинні дихати в потилицю політикам, які забувають виконувати свої програми».