Моторошні історії для... дітей

Незвичайного в нашому житті начебто досить. Але тим, кому бракує морозу по шкірі у поєднанні з містикою та чарами, — припаде до душі нова книжка письменника Олександра Гавроша «Дідо–Всевідо» (Л.: Видавництво Старого Лева).

Ви опинитеся серед босоркань, бісів–гультяїв, залюблених чортів, зарубаних вояків, балакучих випотрошених зайців, перевертнів та іншої нечисті. Вас запросять на полювання, вечорниці, весілля та святкування мертвецького Великодня. І жодного разу не буде весело, бо автор дотепних дитячих повістей про Івана Силу та розбійника Пинтю цього разу поставив собі зовсім іншу мету — показати містичний світ закарпатського фольклору.

У центрі оповіді — Дідо–Всевідо, таємничий самітник із хащі: лікує автора від отруйного укусу гадюки, помережуючи своє знахарювання казками та бувалицями. Місце дії — гора Зернава на межі Перечинського та Мукачівського районів на Закарпатті. Окрім жахіть, уважний читач знайде у книжці й міні–довідник з народної магії. Адже щоразу Дідо–Всевідо розповідає чимало корисного: як, наприклад, розпізнати нечисть серед звичайних людей, як ховати дводушників, щоби після смерті не оживали, як стати відьмою тощо.

Припаде до смаку читачам і барвиста мова твору. Текст пересипаний колоритними діалектними словечками, як–от: вирла (очі), каштель (палац, замок), кошуля (сорочка), пуд (горище), сарака (бідака), фрас (чорт) та інші. Проте це не надто утруднює розуміння — а для геть нетямущих передбачено словничок. Таємничим протягам потойбіччя, що гуляють книжкою, неабияк сприяють й ілюстрації Світлани Фесенко. Для кращого ефекту автор радить читати його новинку опівночі, на самоті, при світлі свічки. За таких декорацій, мовляв, вона й була написана — у старій хижці, де напередодні вмерла бабуся–господиня і ночами ввижалося казна–що. Може, й правда, бо часом від «Дідо–Всевідо» волосся таки стає дибки.