Не мушлюй!

      У ХІІІ столітті в Індії курку можна було купити за 12 тисяч мушель, в Камеруні раба —  за 200, а в Новгороді пудову діжку меду — за... 4

      Про це й багато чого іншого можна дізнатися на пересувній виставці, яку возить по Україні приватний колекціонер з Одеси Андрій Шклярук. При кожному переїзді він обов'язково втрачає кілька екземплярів, але це не вбиває його бажання дивувати народ своєю колекцією.

      44-річний одесит Андрій Шклярук говорить, що збирання мушель віддавна вважалося царським заняттям, перевагою людей багатих, він єдиний затесався поміж них.  І єдиний з приватних колекціонерів в Україні, хто не зберігає свої скарби на запилених полицях удома як величезну цінність, що зростає iз року в рiк, а виставляє їх на всенародний огляд. Уже пройшло понад дві сотні виставок Андрія Шклярука, але в Одесу його мушлі повернуться не скоро — попереду малі й великі міста, в тому числі Київ, де їх іще не виставляли. При переїзді обов'язково що-небудь б'ється, дряпається, а отже, різко втрачає свою цінність. Проте рухається, і люди, котрі приходять на виставки, щоразу в захваті...

Розміри мушлі на її ціну не впливають

      Першу мушлю Андрій одержав у подарунок на своє 14-річчя від сусіда-художника. Для історії, щоправда, її зберегти не вдалося — хлопчик спробував зробити з неї нічник, а вона візьми й лопни від перегріву. Але саме після цього Андрійко почав звертати увагу на мушлі, які продавали по вихідних на Старокінному ринку в Одесі, поряд з яким мешкала його сім'я. Їх привозили з далеких країн моряки й продавали за суто символічну ціну. За рубль, за два, а то й за п'ятдесят копійок. Андрію рано довелося заробляти собі на життя, тому що батько систематично пив, а мама не могла прогодувати велику сім'ю. Уже з дванадцяти років хлопчик клеїв по чужих квартирах шпалери, виготовляв трафарети для нанесення малюнків, тягав відра з розчином... Словом, приносив додому грошей навіть більше, ніж мати, і міг дозволити собі частенько заходити до базарного ряду, де торгували мушлями.

      — Багато років я збирав їх просто тому, що вони мені подобалися, — розповідає Андрій Миколайович. — Я не знав їхньої справжньої ціни і навіть не підозрював про існування істинних колекціонерів, каталогів із мушель. Тому міг обміняти дуже рідкісний, цінний екземпляр на яку-небудь малоцінну річ. Ось лише нещодавно придбав маленьку Кардіо косталіс, а колись обміняв таку ж, але майже максимального розміру на щось малозначуще. Міняв і купував за принципом «те, чого нема».

      — І багато у вас немає зараз, після тридцяти років колекціонування?

      — Я маю понад вісім тисяч мушель різноманітних видів. Це середня колекція. На виставках зазвичай представляю півтори тисячі екземплярів. А взагалі в світі існує 150 тисяч молюсків. Так що на моє життя вистачить.

      — Що, серйозно, маєте намір усі їх зібрати?

      — За гороскопом я Скорпіон, а за китайським календарем — Кабан. Тому займатися справою, яка має кінцевий результат, мені нецікаво. А колекціонування мушель — справа безкінечна, складна й захоплююча. Якраз для мене.

      — Чимдалі — тим важче?

      — Звичайно. Практично нічого з того, що я замовляв ученим, журналістам, дипломатам, котрі виїздили до спекотних тропічних країн, мені не привозили. Знову ж таки, вибирав у них із того, що пропонували. Щоправда, багато встиг, і зараз у мене є мушлі, занесені до Червоної книги світу (більш ніж на десяток видів їх існують дуже жорсткі умови провезення через кордон, за порушення яких можна одержати до 15 років в'язниці). Років шість поспiль мене забезпечував екзотикою консул Куби в Одесі, але консульство ліквідували, і я позбувся одного з каналів постачання.

      — Це сильно ускладнило поповнення колекції?

      — Нині, коли я веду активне листування по iнтернету з колекціонерами мушель усього світу, з цим немає ніяких проблем. Існує лише проблема грошей.

      — Просвітіть, Андрію, відносно того, що впливає на ціну мушлі.

      — Не її величина, звісно. Цiна залежить тільки від ступеня рідкості й якості. Найдорожча мушля в світі — Цепрея фултоні — коштує 28 тисяч доларів. Вона маленька, 4 сантиметри довжиною, невиразна, але на планеті їх усього дві. Найдорожча в моїй колекції коштує більше трьох тисяч доларів. Я не представляю її на виставках — немає на що дивитися.

Чорнило, яким заправляють ручки «Паркер», не вигорає 600 років

      Мій співрозмовник знає безліч правдивих історій про кожний вид зібраних ним мушель. Тому його екскурсія по невеликому залу може тривати кілька годин. Звісно, вона починається біля стенда, під яким зібрані панцирі молюсків, що жили мільйони років тому. Серед них і ті, які задовго до появи залізних і паперових грошей використовували як валюту. Власне, їхні назви — валюта, монета — перейшли в сучасну мову під конкретними поняттями, але свого первісного значення не втратили. Існувало, виявляється, 260 видів грошей з мушель, а деякі остров'яни досі (ось уже 5,5 тисячі років) користуються ними. В Індії аж до 1956 року нарівні з рупіями ходили «морські» гроші. Причому, чим ближче до місця добування, тим вони були дешевшими. В ХІ—ХІІ століттях, наприклад, пудову діжку меду в Новгороді можна було купити за 4 монети (назва мушлі), тодi як у Камеруні раб коштував 200 монет, а курка в Індії — 12 тисяч.

      Понад 4 тисячі років тому молюски мали і, так би мовити, більш практичне використання. З них навчилися виготовляти... тканини. Вірніше, з довгих (15—20 сантиметрів) волосинок, котрі звисали з раковин молюсків Піна рогова і Піна чорна. Особливо бісон — так називалася ця легка, тепла, міцна тканина, яка гарно пралася —  був популярним серед мешканців сучасного Середземномор'я. І навіть у ХVІ —ХVІІ століттях пані з'являлися на балах у бісонових сукнях, які важили не більше 250 грамів і вміщувалися в табакерку розміром 5 на 10 сантиметрів. А пару довгих — під пахви — рукавичок і взагалі можна було сховати у шкаралупі волоського горіха. Коли бісон намокав, він набухав і перетворювався у плащеву тканину. Лише наприкінці ХVІІІ століття були винайдені простіші виробництва тканин і про бісон забули.

      На жаль (а може, на щастя), втрачено ще одне виробництво — пурпурової фарби, яку протягом двох тисячоліть фінікійці добували з залоз молюсків групи Меркусів. На один грам фарби (вона мала безліч відтінків — від блідо-жовтого до темно-фіолетового, але найдорожчим був пурпуровий, який використовували лише для фарбування королівських мантій і шапочок кардиналів) йшло 15 тисяч равликів. Фінікійці торгували тканинами і в Китаї, і в Індії, і скрізь, куди могли дістатися, а технологію виготовлення фарби тримали у великому секреті. В принципі, добувати її навчився багато хто, а ось знищити запах досі нікому не вдавалося. Промисел загинув, коли Олександр Македонський, завоювавши Фінікію, знищив майстрів.

      Загублено й рецепт виготовлення надзвичайно стійкої губної помади, що не змивалася по два тижні, яку древні робили із залоз молюсків Пурпури ангулати. Але до цих пір китайці використовують їх для добування суперстійкого чорнила. Ручки «Паркер» заряджають саме ним, і лише таким чорнилом підписують державні документи — вони не вигорають шість століть!

      Упродовж багатьох віків мушлі слугували людині як посуд, знаряддя праці, музичні інструменти...

      Кассіси, заліплені воском, прекрасно зберігають свіжими продукти до двох тижнів. У них ідеально гладка полірована поверхня, як у термостаті. Одного разу я перевіз таким чином молоко з Ростова в Одесу. А їхати мені довелося, зауважте, на велосипеді.

      Будова двостулкового молюска Лопхра кістодона стала прикладом для зведення Оперного театру в Сіднеї, а з мушель Архітектоніки «скопійовані» пандусні багатоповерхові спіральні гаражі, які мають ідеальний нахил для роботи двигунів, а також лікарняні спіральні сходи, що дозволяють без зусиль виносити хворих на носилках. Деякі види молюсків ідуть на виготовлення натурального кальцію й антибіотиків від стафілокока.

      Проте не всі вони приносять користь. Окремі види їх віддавна використовують як бойову зброю. Аборигени для полювання на тварин запасалися Конусами, отрута яких миттєво вбиває тварину і так само швидко розкладається, отож людині така страва не завдає шкоди. Дуже небезпечна зустріч із Текстирисами, які зустрічаються в Індійському океані й від укусів яких немає нейтралізатора. Туристи, не знаючи, як збирати молюски, буває, гинуть від больового шоку. Текстириси підсилюють знайомий багатьом зубний біль у 12 разів і не відпускають протягом двох діб.

Щоб добути одну перлину, треба знищити тисячу, а то й півтори тисячі молюсків

      — Підозрюю, Андрію Миколайовичу, що як їжа, багата кальцієм і залізом, молюски вас не цікавлять...

      — Певний час я ловив у Чорному морі рапанів. Але до тих пір, поки не дізнався, що їх залишилося всього двадцять відсотків від того, що було. Дуже мало залишилося мідій. Якщо на початку минулого століття вони жили по 30-40 років, то тепер від сили 7. Забруднене середовище не дозволяє їм нормально харчуватися, дихати, їхні стулки весь час закриті, і це скорочує їм вік.

      — Які з видів молюсків зараз на межі вимирання?

      — Найшвидшими темпами зникають з лиця Землі Каліотіси. Перлини з них ростуть 120-140 років, а 50 грамів м'яса цих молюсків коштують  80 доларів. Окрім того, з них виготовляють антибіотик від стафілокока. До речі, при добуванні однієї перлини в намисто знищується від тисячі до півтори тисячі молюсків, а відходи просто викидають у сміття. Але ж Каліотіси починають розмножуватися лише на шістдесятому році життя, а з сотні відкладених ікринок вилуплюються один-два молюски. Якщо взяти до уваги, що Каліотіси живуть 500—600 років і щодоби вживають 200—300 грамів різноманітних відходів, що зустрічаються у Світовому океані, важко оцінити їх роль як утилізаторів.

      — Ви так багато знаєте про маловідомий для багатьох бік живої природи, що пора б писати монографії...

      — Я займався науковою роботою, описував прісноводних, наземних і викопних молюсків, що зустрічаються в Україні, маю публікації на цю тему. А ось у тропіках побувати не довелося. Всі мої знання з цієї частини почерпнуті зі спеціальної літератури.

      — Скільки коштує у грошовому вираженні, якщо не секрет, ваша колекція?

      — Не секрет, але я не веду підрахунків. Бувало так, що купував «сиру» мушлю і цілий рік займався нею: чистив спеціальними тоненькими голочками, не знаючи, що там усередині. Після закінчення роботи вартість такої мушлі зростала, напевне, в багато разів. Але ніколи нічого зі своєї колекції не продавав, навіть у найтяжчі часи.

      — Цікаво, де ви зберігаєте все це багатство? Невже у квартирі?

      — Коли мої мушлі вміщувалися тільки у двох ящиках, дружина почала мене «пиляти» за те, що я засмічую житло. Тепер ними забита кімната площею чотирнадцять квадратних метрів, яку мені довелося орендувати в Одесі.

      — Наскільки я зрозуміла з відповіді, рідні не підтримують вашого захоплення?

      — Можливо, якби воно приносило матеріальне благополуччя сім'ї, тоді до мене було б інше ставлення. Адже в нашій трикімнатній квартирі сьогодні туляться дев'ять чоловік: мама, родина мого брата і моя родина з двома уже дорослими дітьми. Напевне, якби я не вкладав усі зароблені гроші в мушлі, то зміг би купити окреме житло. А тепер ми з дружиною через всякі непорозуміння розлучаємося. Але йти мені все одно нікуди, тому я залишаюся у своїй «комуналці», хіба що тепер частіше кочуватиму зі своєю виставкою.

      — Не набридло кочувати?

      — Я дивую народ зібраною колекцією і одержую від цього велике задоволення. А тепер у мене є ще одна заповітна мрія — відкрити в Одесі стаціонарний музей мушель. Але я поки що не можу знайти для нього приміщення. Як будь-який інший музей, він буде збитковим, тому потрібні дотації. Але я впевнений: він потрібний. Музей міг би стати навчальною базою для студентів і наукових працівників, в ньому можна було б організувати тематичні екскурсії для школярів. І, врешті-решт, виставити те, чого поки що не бачили відвідувачі пересувних виставок.

Юлія СИРОТА.