Дешевше грибів

      Якщо досі в Україні спрацьовувало чітке правило: влітку займатися урожаєм, а взимку говорити про землю, то нинішній передвиборчий рік сплутав усі карти і зламав усі правила. Звичайно, жнива «приглушили» дискусію з приводу того, варто в Україні продавати землю з 1 січня 2005 року, як пропонують Президент, уряд і Земельний кодекс, чи ні. Однак це не означає, що питання не постане на порядку денному вже у вересні, з відновленням роботи Верховної Ради. Тому в Державному комітеті земельних ресурсів зараз працюють як ніколи наполегливо, щоб восени було чим крити головний аграрний козир опозиції — про те, що Україна не готова відкривати ринок сільськогосподарських земель навіть із технічних причин. Отож, як не дивно, теперішня політична ситуація — на руку селянам, які мають шанс вирішити чимало земельних питань, що не вирішувалися роками.

Приватизація городів: 149 гривень і не більше

      «Я живу в Броварському районі Київської області. Хата оформлена на мене, на город усі документи зібрав, але приватизувати його не можу, бо послуги коштують 400 гривень, а пенсія в мене — 180», — таких дзвінків під час урядової «гарячої лінії» за участю Анатолія Даниленка, голови Державного комітету земельних ресурсів, надходило безліч. Ще більше схожих скарг отримують державні установи і редакції видань у листах. Простим людям здебільшого ні з чого назбирати названу фантастичну суму, щоб підтвердити, що город — земля, яка дісталася тобі від батька-діда, — дійсно твiй власний.

      Кожен з тих, хто мав справу з так званою «безоплатною» передачею у власність присадибних ділянок (згідно із Земельним кодексом, таким чином можна отримати до двох гектарів), знає, що це задоволення не для бідних. Землевпорядні організації створили таку «гнучку» систему тарифів, що приватизація 40 соток городу може коштувати 200 гривень, а може — 500. Ба, більше, якщо ви маєте нещастя жити в приватному секторі при обласному центрі чи, боронь Боже, при Києві, де водяться гроші, неодмінно знайдуться кмітливці, які за оформлення документації запросять всі 700 гривень.

      Для різниці в розцінках бувають об'єктивні причини. Наприклад, у гористій місцевості виготовити карту поля складніше, а відтак і дорожче, ніж на рівній площині. Хоча дуже часто вартість послуг абсолютно не прив'язана до витратної частини, бо ж «земельники» працюють на договірних умовах, отож і ціна у них договірна.

      За останні роки оформлення документації на земельні ділянки стало вигідним бізнесом. Не випадково ліцензії на цей вид підприємницької діяльності сьогодні мають близько 700 структур різної форми власності — державних, комунальних і, звичайно, приватних. Обмежити апетити «земельників» в уряді планували ще минулого року, принаймні у грудні, так обіцяв у інтерв'ю «УМ» віце-прем'єр з питань АПК Іван Кириленко. Зараз, як запевняє Анатолій Даниленко, обмеження з теорії стануть практикою.

      — Згідно з дорученням Прем'єр-міністра, ми розробили постанову щодо визначення граничних розцінок на надання послуг тими, хто розробляє технічну документацію та видає державні акти з присадибних ділянок, — пояснював Анатолій Степанович броварчанину. — Раніше за послуги просили хто скільки, а скоро діятиме максимальна межа — не більше 149 гривень. Тобто Кабінет Міністрів впорядковує розцінки, за якими мають працювати всі структури — і державні, і комунальні, і приватні.

      — Але ж цю ціну мені назвали не де-небудь, а у вашій конторі, у Броварському кадастровому центрі, куди мене спрямували з районного відділу земельних ресурсів, — продовжував мешканець Броварів.

      — Більше цього не має бути. Ми вам допоможемо отримати державний акт, виходячи з чинного законодавства. Він коштуватиме не більше 149 гривень, а може, й менше. Ви учасник війни?

      — Ні. Я з 1933 року. Учасниками війни визнають тих, хто народився до 1932 року.

      Утім озвучена Даниленком норма — поки що усна рекомендація. Як пояснили «УМ» у Держкомземі, комітет справді визнаний установою, яка врегульовуватиме розцінки на землевпорядні роботи, окрім того, готовий спільний наказ із Міністерством фінансів та Мінекономіки, який передбачає визначити 149 гривень як орієнтовну ціну. Але він ще потребує реєстрації у Мін'юсті.

      Хоча голова Держкомзему стверджує, що комітетники почали інспектувати тих, хто править з людей за документи занадто багато. «Ми зараз перевіряємо роботу цих підприємницьких структур — аналізуємо, за якими розцінками і що вони роблять. У нас є важелі впливу — це ліцензії», — запевнив Анатолій Степанович, додаючи, що кілька організацій із Криму, Вінницької області та Києва були позбавлені ліцензій за несумлінну роботу.

Приватизація паїв: селянам — безкоштовно

      Друга приємність, про яку почули учасники «гарячої лінії», стосувалася приватизації земельної частки (паю). За три з половиною роки, які минули з часу прискореної приватизації колишніх колгоспних земель, Держкомзем спромігся обміняти лише дві третини сертифікатів на державні акти. У представників «Нашої України» це один із головних аргументів на користь продовження мораторію.

      Проте Даниленко переконує, що його відомство спроможне надолужити згаяне, а відтак належно підготуватися до початку торгівлі землями сільгосппризначення. Причому ті селяни, що досі не мають актів, зможуть їх отримати безкоштовно, переконує Анатолій Степанович. «Усі роботи, за дорученням Президента і Кабінету Міністрів, проводитимуть за рахунок держави, за рахунок позики, яку Україна взяла у Міжнародного банку реконструкцій та розвитку», — каже він.

      Справді, не так давно Леонід Кучма підписав ратифікований Верховною Радою 15 червня закон про майже безвідсотковий кредит у понад 195 мільйонів доларів, який МБРР надав нам до 2023 року. «Ви подаєте заявку в земельний відділ, і державний акт та занесення в систему реєстрації отримуєте безкоштовно. Держава бере на себе ці зобов'язання», — пояснює пан Даниленко, запевняючи «УМ», що Держкомзем уже має чіткий графік «доходження» до кожного села, до кожного голови сільської ради, отож його земельники планують видати 90 відсотків державних актів до 1 січня 2005 року.

      Незалежні фахівці вважають ці обіцянки дещо завищеними. Бо досі землевпорядники не демонстрували таких високих темпів роботи. Станом на початок липня, за даними Держкомзему, сертифікати на акти на приватну власність на земельну частку (пай) обміняли 4 295 900 громадян, або 63 відсотки. У стадії розробки перебувають ще 1,6 мільйона актів. Усього потрібно видати 6,8 мільйона держактів — спробуй, вкладися в обмежені терміни. Хоча врешті-решт усе впирається у фінансування і силу бажання — принаймні досі процес гальмувала саме відсутність цих двох складових.

      Даниленко стверджує, що тепер гроші є. Щоправда, є й заборгованість за уже виготовлені документи на землю — 155 мільйонів гривень, яку також обіцяють покрити з позички. «Є список громадян, у нас це буде чітко. Ми розробили графік видачі державних актів. Ваші сусіди, ваші друзі й ваші земляки, які здали документи на отримання державного акта на право приватної власності, усі без винятку 1,6 мільйона громадян отримають акти протягом трьох місяців», — обіцяє голова земельного відомства, якому до кінця року треба здійснити неймовірне. Щоб було чим переконувати парламент під час повторного розгляду заветованого президентом закону про продовження мораторію на продаж землі до 2007 року.

Вето: депутати проти Президента

      Поки влада «розкочегарює» здешевлену, а то й геть безкоштовну для селян видачу  документації, опозиція шукає аргументи на свою користь, бо має на меті «заморозити» ринок земель ще бодай на рік-два.  Така можливість є. 17 червня 304 депутати підтримали у другому читаннi законопроект «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо термінів переоформлення земельних ділянок)», запропонований до розгляду Катериною Ващук (фракція НАПУ) і Сергієм Матвієнковим («Регіони України»). Тобто «більшовиками».

      Кнопку «за» в той день натиснули навіть такі послідовні риночники, як керівник фракції Народної аграрної партії Михайло Гладій. Він погодився з аргументами ініціаторів змін про те, що рано починати торгівлю без законодавчої бази, яка б унормовувала обіг сільгоспугідь, і без видачі кожному колишньому колгоспнику, який має право на земельну частку (пай), відповідного документа на приватну власність на землю.

      До речі, тоді, перед голосуванням — під час обговорення в комітеті, — Анатолій Даниленко не зміг переконати депутатів, що «земельники» встигають. «Якщо не будуть видані державні акти на приватну власність на землю, то про який ринок можна вести розмову? Немає інструменту, яким можна «рухати» землю. У Держкомземі кажуть, що тільки до липня 2006 року вони це зроблять (видадуть акти. — Авт.)», — сказав Гладій, пояснюючи, чому він «був вимушений проти своєї позиції натискати кнопку». Водночас депутат не приховував, що очікував вето Президента на цей закон. «Вето — це для нас добре. Ми активізували тіньовий ринок землі, а легальний заморозили», — додав Гладій, коментуючи рішення Ради.

      Леонід Кучма, який iз перших днів прийняття Земельного кодексу висловлювався за якнайшвидший початок операцій із купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, проявив послідовність. Тим більше що заветувати закон його просили керівники Держкомзему, Міністерства аграрної політики та безпосередньо Кабінету Міністрів. «Ми в січні провели три спільні колегії — науковці, Держкомзем і наше міністерство — зупинятися не можна, земля повинна мати вартість», — зазначав у розмові з журналістами міністр аграрної політики Віктор Слаута.

      На думку Президента, iз продовженням мораторію «не можна погодитися», оскільки це «порушує права власників землі вільно розпоряджатися своєю власністю». Окрім того, мораторій призведе «до зволікань з оформленням правовстановлюючих документів, уповільнення робіт з інвентаризації земель, перешкоджання формуванню великотоварних сільськогосподарських підприємств, порушень законодавства, посилення соціальної напруги на селі» і не дозволить сформувати реальну ціну на землі сільськогосподарського призначення. 

      Отже, зміни до Земельного кодексу залишилися без підпису. Водночас Держкомзем з аграрним блоком уряду отримали підвищене завдання — до кінця року «отоварити» всіх власників сертифікатів державними актами, а також забезпечити прийняття таких законів, як «Про реєстрацію речових прав, майна й іншої нерухомості», «Про державний земельний кадастр», «Про розмежування земель державної і комунальної власності», «Про державний земельний іпотечний банк» тощо.

      Хоч-не-хоч, а пустими балачками на цей раз не обмежишся, адже гіпотетично депутати можуть подолати вето Президента. Якщо захочуть це зробити. Так що «земельникам» доведеться або справді чесно і в короткі терміни виконати всю наобіцяну роботу, або програти парламентаріям, які схильні підтримати боязнь населення до ринку земель. А це може викликати болючі оргвисновки

      Щоправда, Голова Верховної Ради Володимир Литвин устиг заспокоїти аграрно-урядовий бомонд, що мораторію не буде. «У Верховній Раді немає 300 голосів, щоб подолати вето Президента», — сказав він. Проте позиціонування того чи іншого депутата в парламенті — штука ненадійна. Як відомо «УМ», на початку червня більшість дипкорпусу не хотіла гальмувати ринок землі, а буквально через пару тижнів ситуація кардинально змінилася, оскільки чимало парламентаріїв не впевнені, що земельні процеси відбуваються настільки прозоро, що не перешкодять їхньому бізнесу.

      Так що ставити крапку в дискусії рано. Тільки осінь покаже, чи буде готове українське село увійти в ринок з головою, тобто з землею, чи доведеться почекати ще пару років, поки нова влада зможе розкрутити клубок старих проблем.

Довідка «УМ»

      За даними Державного комітету земельних ресурсів, в Україні — 60,3 мільйона гектарів земель, з яких 42 мільйони — сільськогосподарського призначення, зокрема 33 мільйони ріллі. У ході аграрної реформи майже 30 мільйонів гектарів із них розпайовано, тобто передано у приватну власність колишнім співробітникам колгоспів і КСП.

Довідка «УМ»

      Згідно з чинним Земельним кодексом, до 1 січня 2005 року діє мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Тобто виділені в натурі паї можна лише віддати в оренду, передати у спадщину, обміняти, але не продати.

      Водночас в Україні 7 мільйонів 250 тисяч гектарів земель вважають землями населених пунктів.  У їхніх межах операції з купівлі-продажу ділянок дозволені ще з 19 січня 1999 року, коли Леонід Кучма підписав Указ  «Про продаж ділянок несільськогосподарського призначення».