Не тікайте від реальності — все одно наздожене

«Втеча від реальності» — п’єса сучасного київського драматурга Тетяни Іващенко, яка була поставлена в Києві (Український Малий драматичний театр), Житомирі, Івано–Франківську, Луганську та Дрогобичі. Нещодавно вона «оселилася» і на сцені львівського Першого українського театру для дітей та юнацтва. Більш доречного місця для такої постановки годі й шукати. Адже цей театр орієнтується на ауди­торію 12+. «Потрібно було обрати тему, яка б захопила молодь, — пригадує історію написання «Втечі..» Тетяна Іващенко. — Існує багато реального матеріалу з життя. Наприклад, у моєї знайомої лікарки з інтелігентної родини донька закінчила університет і раптом стала наркоманкою. Я багато з нею спілкувалася і занотовувала її розповіді й відчуття. Дівчина вилікувалася, порятувавшись релігією, але три роки відсиділа у в’язниці. З тих вражень народилася п’єса».

Режисер вистави «Втеча з реальності» — Володимир Борисюк, який уже має досвід співпраці з драматургом (вистава «Мне тесно в имени своем...» про Айседору Дункан та Сергія Єсеніна у Київському театрі «Сузір’я»). Балетмейстер — Ольга Семьошкіна.

Вiд першого танцю–прологу через важкі підтримки та кульбіти, органічно вплетені у канву вистави, до фінального, статичного перебування героїв на сценічному колі, що рухається, — у кожній мізансцені цей спектакль можна порівняти з оголеним нервом. Примара — персонаж у сірому трико, із загримованим сірим обличчям, що асоціюється з Наркотиком, замінює присутнього в п’єсі Карлика. Виконавець ролі Роман Шепель під музичний супровід гурту «Океан Ельзи» «переплітає» долі хлопців та дівчат. Його персонаж стає ніби володарем сценічного простору, слідкує і керує усіма. Коли відбуваються романтичні зустрічі Єгора (Дмитро Бартков) та Сніжани (Христина Сапа), Примара пильнує їх, зовсім поруч. Пiсля репліки «Наркотик єднає сильніше, ніж секс» Примара перекидає закоханих у навіжених кульбітах і жбурляє на підлогу. Униз, на дно, з якого майже неможливо вибратися...

Сценографічний модуль (художник — Дарія Зав’ялова) — залізна гірка з дитячого майданчика. Підступний дволикий образ. З одного боку, залізні міцні сходи — етапи, якими діти мають крокувати по життю: закінчити школу, університет, знайти кохання, реалізуватися в повній мірі, з іншого боку — цей атракціон, з якого можна стрімлогов полетіти донизу.

Репліка Аліни (Наталка Мазур) про те, що «наркотики сьогодні можна купити навіть у школі», вкотре наголошує на серйозності проблеми. Відкриті колісники розширюють простір сцени, замість задника бачимо графіті — «веселі картинки» сучасної молоді. Тема урбанізації, вулиці, що кардинально впливають на становлення особистості, проникає в усі складові вистави — гру акторів, пластичне рішення, сценографію та вбрання героїв.

Трагічні колізії фіналу. Примара–Шепель збирає свою щедру данину наркотичної залежності. Лише Сніжана залишається живою. Її друзі, оплетені сірою тканиною, сидять у кріслах і повільно пливуть сценічним колом. Перед глядачем кожен iз них зупиняється, щоб промовити останні слова, які ніколи не прозвучали б у реальності...