На державній кіностудії ім. Довженка борються за нового керівника. (з сайта wikimedia.org.)
Свого часу тут зняли невмирущий фільм «Тіні забутих предків», наразі ж вмирущою здається сама кіностудія ім. Довженка. Творчий процес тут давно не кипить, лише жевріє. Молоді режисери не поспішають звертатись до «довженківців» по допомогу в зйомці, а студія, у свою чергу, може запропонувати лише застаріле обладнання.
Та зовсім скоро кіностудію «підніматиме» новий керівник. У нинішнього директора Ігоря Ставчинського закінчився контракт, однак поки не відомо, від кого надійшла відмова його продовжувати — від самого Ставчинського чи Міністерства культури.
Думки Держкіно і колективу кіностудії різні: чиновники на цій посаді бачать екс–керівника Національної телерадіокомпанії України Віталія Докаленка, «довженківці» висувають свого колегу — режисера Олеся Янчука.
Колектив уже надіслав до Мінкульту заяву із 120 підписами на підтримку кандидатури Янчука. Роман Балаян, режисер та патріот студії Довженка, вибір творчої спільноти пояснює так: «Він доволі креативна людина, вже попрацював і продюсером, добре розбирається у виробництві. Знає студійних людей, цехи, стан справ, потреби кіновиробництва». Роман Гургенович запевняє, що претензій до колишнього керівника колектив не має. Він розповів «УМ», що Ставчинський зробив велику справу хоча б тому, що не дав кіностудії збанкрутувати, всіма силами тримав її на плаву.
Із новою кандидатурою у колективу є і новий план роботи. «В Академії мистецтв я нещодавно попросив для ознайомлення документи щодо польської і французької моделі кіноосвіти і кіновиробництва. І хочу, щоб ми запропонували керівництву Міністерства культури і Держкіно своє бачення і розуміння ситуації, і шляхи її вирішення. Хто нам заважає використовувати кращі міжнародні напрацювання, технології, схеми?» — розповів Роман Балаян у недавньому інтерв’ю «Дзеркалу тижня». Так, на думку режисера, для розвитку українського кінематографа потрібно домагатися для кіностудії окремої квоти з держбюджету, чесних і прозорих форм кіновиробництва і кінобізнесу, а також «привчати» глядача до вітчизняного кіно в прокаті. Ще одна ціль колективу — відновити на студії творчий процес, залучити молодих кінематографістів, створити, за висловлюванням самого Балаяна, такий собі «Довженколенд» нових сучасних ідей.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
