Уперше з «Нахлібником» театр познайомився у 1862 році, прем’єра відбулася в московському Большому театрі з Михайлом Щепкіним — саме йому Тургенєв присвятив свій твір — у ролі Кузовкіна. Протягом цього часу п’єса неодноразово ставилася не лише в Росії, а й у театрах Німеччини, Франції, Австрії, Бельгії, Польщі...
На думку Михайла Рєзніковича, постановника вистави у Російській драмі, ця історія сьогодні не те що не втратила своєї актуальності, а й стала ще злободеннішою. «Приниження слабких сильними, мабуть, ніколи не зникне, — розмірковує режисер. — Не закінчиться... Воно лише стає більш витонченим, набуває нових форм...»
Сюжет «Нахлібника» — лаконічний і простий, без особливих відгалужень, але максимально концентрований навколо головної ідеї. У багатому маєтку живе бідний поміщик Кузовкін, нахлібник. Усе життя він приховував те, що є батьком молодої хазяйки Ольги, яка офіційно залишилася сиротою. Але одного разу батьківське серце не витримало, і Кузовкін, захищаючи свою дитину, у відчаї вигукує: «Вона — моя донька!». Заради спокою в родині Ольга та її чоловік вирішують відкупитися від новоспеченого родича.
Дотримуючись тургенєвського алгоритму розвитку подій, задля підвищення градусу драматичної напруги Михайло Рєзнікович дозволяє собі деякі особисті доповнення. Так з’являються персонажі з минулого Кузовкіна, який згадує батька, сусідку...
... Коли під час сніданку господарі життя Єлецький разом iз навколишніми поміщиками–самодурами одягають на наївного й беззахисного Кузовкіна ковпак блазня — той не зміг стримати образи, принижень і заплакав. Але водночас глядач зрозумів, що душа цієї доброї «маленької людини з великою букви» залишилася світлою і незлостивою, навіть після такої екзекуції над гідністю Кузовкіна навряд чи можна назвати переможеним і співчуття потребує не він, а його циніки–опоненти... Цей епізод — один із найбільш драматичних у виставі і ключовий для глядачів.
Свій спектакль Рєзнікович вибудував у тому числі й на протилежності героїв. Бідний, але гордий Кузовкін і егоїстичний, безпринципний, який точно знає, що все купується і продається Єлецький, нахабний і підступний Тропачов і сумирний, прямодушний Іванов... Звісно, такий підхід до образу вистави потребував максимальних зусиль акторів театру, які, треба віддати їм належне, установку режисера виконали. У головних ролях — Віктор Алдошин, Станіслав Москвін, Олег Савкін, Віктор Сарайкін, Анна Артеменко... Художник — Марія Левитська, композитор — Олександр Шимко (у спектаклі звучить як оригінальна музика, так і старовинні романси). Виставу «Нахлібник» Михайло Рєзнікович присвятив своєму вчителю Георгію Товстоногову.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
