Уперше з «Нахлібником» театр познайомився у 1862 році, прем’єра відбулася в московському Большому театрі з Михайлом Щепкіним — саме йому Тургенєв присвятив свій твір — у ролі Кузовкіна. Протягом цього часу п’єса неодноразово ставилася не лише в Росії, а й у театрах Німеччини, Франції, Австрії, Бельгії, Польщі...
На думку Михайла Рєзніковича, постановника вистави у Російській драмі, ця історія сьогодні не те що не втратила своєї актуальності, а й стала ще злободеннішою. «Приниження слабких сильними, мабуть, ніколи не зникне, — розмірковує режисер. — Не закінчиться... Воно лише стає більш витонченим, набуває нових форм...»
Сюжет «Нахлібника» — лаконічний і простий, без особливих відгалужень, але максимально концентрований навколо головної ідеї. У багатому маєтку живе бідний поміщик Кузовкін, нахлібник. Усе життя він приховував те, що є батьком молодої хазяйки Ольги, яка офіційно залишилася сиротою. Але одного разу батьківське серце не витримало, і Кузовкін, захищаючи свою дитину, у відчаї вигукує: «Вона — моя донька!». Заради спокою в родині Ольга та її чоловік вирішують відкупитися від новоспеченого родича.
Дотримуючись тургенєвського алгоритму розвитку подій, задля підвищення градусу драматичної напруги Михайло Рєзнікович дозволяє собі деякі особисті доповнення. Так з’являються персонажі з минулого Кузовкіна, який згадує батька, сусідку...
... Коли під час сніданку господарі життя Єлецький разом iз навколишніми поміщиками–самодурами одягають на наївного й беззахисного Кузовкіна ковпак блазня — той не зміг стримати образи, принижень і заплакав. Але водночас глядач зрозумів, що душа цієї доброї «маленької людини з великою букви» залишилася світлою і незлостивою, навіть після такої екзекуції над гідністю Кузовкіна навряд чи можна назвати переможеним і співчуття потребує не він, а його циніки–опоненти... Цей епізод — один із найбільш драматичних у виставі і ключовий для глядачів.
Свій спектакль Рєзнікович вибудував у тому числі й на протилежності героїв. Бідний, але гордий Кузовкін і егоїстичний, безпринципний, який точно знає, що все купується і продається Єлецький, нахабний і підступний Тропачов і сумирний, прямодушний Іванов... Звісно, такий підхід до образу вистави потребував максимальних зусиль акторів театру, які, треба віддати їм належне, установку режисера виконали. У головних ролях — Віктор Алдошин, Станіслав Москвін, Олег Савкін, Віктор Сарайкін, Анна Артеменко... Художник — Марія Левитська, композитор — Олександр Шимко (у спектаклі звучить як оригінальна музика, так і старовинні романси). Виставу «Нахлібник» Михайло Рєзнікович присвятив своєму вчителю Георгію Товстоногову.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
