Цього року фестиваль жіночих моновистав мав кілька особливостей, які відрізняли його від попередніх форумів. По–перше, він став ювілейним, десятим. Засновуючи його, народна артистка України Лариса Кадирова декларувала благородну творчу мету — «плекання, культивування та представлення універсальної мови театру, вшанування пам’яті Марії Заньковецької, популяризація кращих світових здобутків виконавської майстерності актрис тощо». Усвідомлюючи, з якими складнощами доводиться стикатися, аби щорічно вирішувати проблеми фінансування фестивалю, можна лише уявити, як непросто далася їй ця ювілейна цифра. По–друге, вперше у програмі форуму — а «Марія» є єдиними фестивалем жіночих монодрам у Європі — заявлена вистава чоловіка, британця українського походження Метью Зайця «Кравець з Інвернесса». Зрештою, жіночу компанію теж інколи не завадить розбавляти представниками протилежної статі... Ну й по–третє, цей рік став ювілейним для самої пані Лариси, яка місяць тому відсвяткувала 70–річчя. Позавчора у рамках фестивалю «Марія» відбувся її ювілейний вечір «Люблю любити любов».
Цього разу «Марія» зібрала актрис (і актора) з Німеччини, Польщі, Словенії, Великобританії... Відкривала фестиваль львів’янка Лідія Данильчук, яка зіграла Шевченків «Сон». На церемонії відкриття були презентовані також книга Алли Підлужної «Щаслива самотність актриси», яка вийшла не лише українською, а й польською мовами. У фойє Театру Франка, де проходить фестиваль, відкрито виставки «Марія Заньковецька» та «Актриса — Лариса».
...Як справедливо зауважила пані Лариса, монолог — це дуже відносне визначення жанру. Оскільки навіть якщо актриса виходь на сцену сама — вона все одно має партнера, глядача. Цю ж істину доводила своєю творчістю і сама Марія Заньковецька. Фестиваль «Марія» було засновано у 2004–му, на честь 150–річного ювілею Заньковецької. Наступного року громадськість відзначатиме вже 160 років із дня народження видатної актриси. Було б доречно, аби ця дата спонукала культурне керівництво держави до нових цікавих ініціатив.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
