Георгій Делієв: У сучасному телегуморі немає філософії

Зараз вітчизняний і російський телеефіри «окупував» гумор «Великої різниці», «Студії Квартал 95» та «Нашої Раші». Але першою ластівкою, з якої все почалося ще у післяперебудовні часи, можна вважати «Маски–шоу». Перші серії серіалу одеської комік–трупи «Маски» глядачі побачили у 1991–му, а останні було відзнято у 2006–му. Утiм керівник і нині діючого театру «Маски», актор Георгій Делієв не полишає надію відродити колишній телепроект.

В Україні нас довгий час не сприймали

— Георгію, ви як професіонал, як оцінюєте гумор, який показують на українському телебаченні?

— Мені здається, сучасний український гумор такий, як у всьому світі. Іншими словами, нічим не відрізняється, бо він сьогодні скрізь універсальний. Знаєте, я помічаю, що всі зараз жартують якимись дуже простими, прямими і пласкими жартами, у яких немає другого, третього­ плану, немає ніякої філософії. Себто, все на поверхні. Такий жарт один раз бачиш–чуєш і все, вдруге вже не смієшся.

Наразі гумористичних телевізійних проектів стало дуже багато. Просто неможливо, аби щось геніальне зі всього цього «визріло». Кількість, на жаль, не завжди створює якість. Більше того, гумор сьогодні сприймається суто як розвага. А звідси виходить, що він ніяк не розширює свідомості людини, ніяк не зачіпає якісь її душевні і духовні якості.

— Якби сьогодні була можливість знімати «Маски–шоу», чи зазнав би змін його звичний глядачеві формат?

— Однозначно, ми б змішували якісь технічні новації з так званими «дореволюційними паровозами». Але залишили б головне, за чим нас упізнавали, — загальнолюдські теми і прив’язки до простого народу. Це той секрет «Масок», який утримував і зараз ще утримує нашого глядача.

— Чому уже багато років не знімаєте телепроект?

— У нас немає продюсера. Свого часу, ще у 2002 році, ми хотіли продовжити творити у Німеччині, де нами дуже зацікавився один тамтешній інвестор. Ми вже було і зібралися, та в останній момент німецькі профспілки нас просто не пустили: «Нам не потрібні ніякі іноземні ні коміки, ні клоуни...». Незважаючи ні на що, я не здаюся, посилено шукаю продюсера і сьогодні. Звідки він вигулькне, мені, за великим рахунком, байдуже. Я в будь–якому випадку готовий буду працювати.

— «Маски–шоу» з’явилися на зламі епохи, коли Радянський Союз розпався. Комік–трупа «Маски» при Одеській філармонії утворилася ще у 1984–му. У кого і як виникла тоді ідея робити телепроект?

— Так, наступного року буде 30 років, відколи почав працювати наш естрадний театр. Вже коли стали лауреатами різних конкурсів, наприкінці 80–х, виникла ідея створити телевізійну програму. Так склалося, що нам вдалося знайти хороші контакти і в нас повірили, але в Росії. В Україні нас довгий час взагалі не сприймали. Навіть коли вже запустили проект, нам казали, що на телебаченні так не роблять, пророкували крах. Я не слухав і продовжував знімати, як вважав за потрібне, — у стилі німого кіно. І сьогодні, не без гордості маю сказати, що подібного ніде у свiтi немає. І «Маски» стали популярними.

Чому так склалося? Відповідь насправді очевидна — відбувся унікальний збіг складових–обставин: у нас повірили на телебаченні, ми з колегами мали величезне бажання працювати і нам зустрілися знакові люди. Передусім це Михайло Лєсін та Олександр Акопов, які наприкінці 80–х у Москві створювали «Ігро–техніку», одну з перших недержавних компаній, що займалася виробництвом телевізійних програм і рекламних матеріалів. Важливу роль відіграла юрист Олена Дмитрієва. Особливо доленосним стало наше знайомство з Олексієм Митрофановим, який був незмінним продюсером «Масок–шоу».

— «Маски–шоу» знімали для російського каналу «РТР»...

— Так. Лише з роками ми почали показувати проект і на українському телебаченні. Взагалі, перший сезон насправді пройшов абсолютно непомічений скрізь. Це були, зокрема, «Маски на іменинах», «Маски на весіллі», «Маски в опері». Спочатку не сприймали нас як глядачі, так і телевізійні критики. На «притирку» пішло більше року. Все змінилося у 1993–му. Відтоді ми здобули всенародну любов та визнання, мали незмінно високі рейтинги і стали візитівкою каналу «РТР».

Покази — на театральних підмостках

— Незважаючи на неабияку популярність, уже наприкінці 90–х зйомки нових серій «Масок–шоу» практично принилися.

—...Але ми нікуди не зникли, просто більше зосередилися на своєму театрі. Він, до речі, і зараз досить успішно функціонує. Це наш дім, наша лабораторія, де ми творимо, а також активно і досить систематично приймаємо глядачів, які, особливо влітку, приїздять до нас в Одесу зі всього світу. Взагалі, на наших спектаклях — 90 відсотків приїжджих. Наш театр сьогодні — родзинка міста. Кажу це без зайвого пафосу, адже це об’єктивна реальність.

— Можете назвати тих, хто вийшов iз «Масок» у вдале самостійне плавання?

— Ще у 1996–му наші учні, які довгий час знімалися в мене у «Масках», набувши певного досвіду, будучи дуже талановитими людьми, створили власний продукт, який вийвився доволі успішним, — тележурнал коміксів «Каламбур». Робив його, зокрема, й Олексій Агопьян, нині відомий український актор, що знімається і в серйозному російському та українському кіно. Евеліна Бльоданс у «Маски–шоу» грала, як правило, медсестру. Нині її знають як співачку і телеведучу низки програм на російському ТБ. Валентин Опалєв, який у нас знімався, а потім робив «Шоу довгоносиків», — зараз це великий російський продюсер українського походження, генеральний продюсер компаній «Мостелефільм» та «Київтелефільм».

Професійною політикою мають займатися професійні клоуни?

— Георгію, періодично ви пробуєте займатися політикою: у 2002—2006–х входили до Партії зелених і були депутатом Одеської міськради, нещодавно презентували нову гумористично–сатиричну партію і біля Верховної Ради проводили акцію. Ви більшою мірою виступаєте за політику чи все ж за гумор в політиці?

— Що стосується мене особисто то, сподіваюся, що 50 відсотків з обіцяного раніше я все ж виконав. Взагалі, у нинішній українській політиці — переважно клоуни–дилетанти. Тому, ми (ті, хто долучився до створення гумористично–сатиричної партії) вважаємо, що професійною політикою мають займатися професійні клоуни.

Ми сьогодні намагаємося створювати гумор суспільними акціями. З одного боку, це все досить серйозно, адже те, що ми виголошуємо — правда. Утiм з іншого — все можна сприймати за дуже гострий сатиричний гумор.

— Чи розумієте, що через кілька років вашу партію можуть використовувати задля відтягування голосів електорату від основних кандидатів? Що думаєте з цього приводу?

— Думаю, ми будемо залучати в нашу партію однодумців, які повинні залишитися порядними і чесними, ну і почуття гумору у них обов’язково має бути. Адже це ніщо інше, як позиція відстороненого погляду на те, що відбувається. Без цього в політиці нікуди. Дуже важливо, якщо людина сміється, і, звичайно ж, передусім над собою. Зараз я мислю так, а там подивимося, як буде далі. Взагалі, яким би не був професіональним політик, якщо він не чесний, якщо його можна підкупити, то насправді користі з його професіоналізму немає жодної. Це як у звичайному житті: якщо в сім’ї дружина постійно краде у чоловіка гроші чи, скажімо, дитина — у батьків, то що в результаті буде з цією сім’єю? Так само і в державі, адже це та ж сім’я, але дуже велика.