«Шкідливо сидіти в рожевих окулярах і вважати, що ти — найкрутіший»

Нещодавно співачка Lama (Наталя Дзеньків) презентувала нове відео на пісню «Ангел», у якій прагнула осягнути «зв’язок між світом, у якому ми живемо зараз, і тим, до якого потрапимо...» Не встигли прозвучати всі компліменти на адресу цього чуттєвого, пронизливого і дуже особистого (цю роботу Наталя присвятила батькові, який відійшов у вічність) відео, а співачка анонсує новий привід для привітань (або й для критики) — вихід альбому «Назавжди».

«Найголовніша думка — моя власна»

— Як довго ви готували новий альбом, якою є концепція збірки, який наклад плануєте і коли його вже можна буде придбати?

— Альбом має назву «Назавжди», до нього увійшли дванадцять пісень. З офіційною датою релізу ми визначилися лише кілька днів тому, і ви перші, кому я можу це сказати: платівка з’явиться 1 листопада. Маю надію, що цього дня її можна буде завантажити з itunes або придбати в музичному магазині. Що стосується накладу, мені важко сказати. Враховуючи, що зараз компакт–диски майже не продаються, наклад такий, щоб його виробництво не було збитковим.

«Назавжди» писався довго, з 2009 року, тому пісні дуже різні як за настроєм, так і за стилістикою. Спочатку був період, коли я захоплювалася рок–н–рольною музикою, тому в деяких композиціях акцент зроблено саме на живий саунд. У піснях, які записані останніми місяцями, більш електронне, так би мовити, «прогресивне» звучання. Нам цікаво змішувати різні стилі. Незважаючи на те, що нові сингли мають електронний саунд на записі, наживо вони виконуються по–іншому.

Над створенням альбому працювала велика кількість людей: музикантів, програмерів, інженерів. До речі, у записі різних пісень брали участь три різних симфонічних оркестри! Маю надію, він вийшов дуже вдалим і сподобається людям. Знаєте, в шоу–бізнесі буває так, що пишуть альбоми дуже швидко, штампують по дві пісні на день. Але це не наш підхід. Ми приділяли час кожному звуку.

Наприклад, наш новий сингл «Ангел». Нам був потрібен звук наближення потяга. Але Віталій Телезін, продюсер альбому, не з тих людей, що візьмуть готовий семпл і підставлять у запис. Він пішов на залізничну станцію і записував, поки не отримав належного звучання. Це деталі, які показують, як прискіпливо ми до всього ставимося. Пісні ми, як і раніше, пишемо з Віталіком Телезіним, він — музику, я — здебільшого слова. Хоча в цьому альбомі я написала і музику для шести пісень. В альбомі, безумовно, відчутна фірмова стилістика Lama. Ще одна характерна риса — народна мелодика, українське музичне коріння.

— Чия думка стосовно цього проекту буде для вас найважливіша? Ви, швидше, очікуєте на компліменти чи на критику?

— Найголовніша думка — моя власна. Водночас я завжди прислухаюся до команди, тому що це є важливі для мене люди, ми всі рідні. Кожний висловлює свої думки, але все одно якісь остаточні рішення залишаються за мною і за продюсером Віталієм Телезіним. Я завжди очікую на щирі думки, нехай і негативні. Я згодна на критику, якщо вона конструктивна. Вважаю це необхідною умовою розвитку артиста. Шкідливо сидіти в рожевих окулярах і вважати, що ти — найкрутіший. Треба знати, що думають люди. Якщо будуть негативні відгуки, але вони будуть обґрунтовані, буду рада їх почути.

Цікаво, що скаже про альбом моя мама. Вона ще не чула всього матеріалу, тільки сингл «Ангел». Ця пісня присвячена моєму батькові, який недавно пішов... Мамі дуже сподобалися і пісня, і кліп. До речі, я не очікувала, що їй сподобається відео, бо воно певною мірою андеґраундне.

«Ефіри заповнені продюсерськими проектами, коханками заможних бізнесменів та випускниками талант–шоу»

— В українському шоу–бізнесі ви не перший рік. На вашу думку, за цей час він змінився у кращий чи в гірший бік?

— Він змінився, це точно. А в кращий чи гірший бік — покаже час. З’явилося дуже багато артистів, але не дуже багато з них викликають повагу як творчі одиниці. Виконавців, які мають цікаву музику, як і раніше, можна порахувати на двох руках. Але поряд iз ними стали десятки «фабрикантів» та різноманітних учасників талант–шоу, і з кожним роком їх стає все більше. А нормальних груп дуже мало. На ТБ для них немає місця, вони не можуть пробитися в ефіри, які заповнені продюсерськими проектами, коханками заможних бізнесменів та випускниками талант–шоу. Раніше було менше артистів, тому звернути на себе увагу було набагато простіше.

— Чи слідкуєте ви за молодшими колегами, які починають свою творчу кар’єру? Кого б із них виокремили, хто вам імпонує і чому?

— Так, звісно. З’явилося декілька яскравих виконавців, творчість яких я поважаю. Як не дивно, половина з них співає англiйською, а інша половина — російською. Це, насамперед, гурти The Maneken, Hardkiss, Pianoboy, а iз сольних виконавців — Іван Дорн та Джамала. Усі вони роблять цікаву якісну музику та мають власне обличчя. Я не можу сказати, що в мене від їхніх пісень «мурахи по шкірі», це — не моя музика, але за таких виконавців Україні не буде соромно будь–де.

— Чи можна вважати участь у талант–шоу, перспективним трампліном у майбутнє?

— Це трамплін для тих, хто дійсно є артистом. Якщо людина не просто вміє співати, а має розуміння і бачення, чого вона хоче, якщо вона сама пише музику і має що сказати людям, то талант–шоу може дати гарний старт, швидко зробити тебе відомим. З’являється велика фан–база, люди, які чекатимуть на твою музику. Але таких прикладів я не пригадую. Загалом, ми маємо багато таких, хто просто добре співає, має голос, але не є артистом. Наша нація взагалі співуча, таких людей у нашій країні дуже багато. Вони добре співають чужі пісні, але не мають власної музики та самобутності.

— Український шоу–бізнес можна назвати конкурентоздатним? Якщо не на зовнішньому, то хоча б на внутрішньому ринку?

— Якщо ми говоримо про країни колишнього СРСР, безумовно. Кожні два–три роки ми «експортуємо» нову зірку в Росію. Головною з них, на мій погляд, є «Океан Ельзи», яких я особисто дуже люблю. Що стосується західного ринку... На жаль, я не бачу жодного прикладу великого успіху українського артиста за межами пост­радянського простору.

— У 1993 році ви створили свою першу групу — «Магія»... Якими згадуються ті часи? І як уявляли себе тоді через двадцять років?

— У той час я взагалі не замислювалась про це. Я дуже хотіла бути артисткою і все сприймала зовсім по–іншому, ніж тепер, набагато легше. Мені здавалося, що так круто бути артистом, що це дуже просто і романтично. Не могла подумати, що можна зіткнутися з якимись проблемами, не уявляла, скільки сил і нервів потрібно, щоб заявити про себе на музичному ринку. А втриматися в шоу–бізнесі — на це потрібно ще більше сил. Тоді всі мої бажання збувалися. Можливо, чим більше я тоді дивилась на все крізь рожеві окуляри, тим більше це мені допомагало. Мене переповнювали емоції, було інтуїтивне бачення. Я вважаю, що саме в такі періоди людина може багато чого досягнути. Тому що, коли розкладаєш усе по поличках, дуже часто не даєш собі зробити наступний крок.

«Зараз диски не продаються, це, радше, сувенір»

— Наскільки прибутковою є нині творча діяльність в Україні, з чого живуть музиканти і конкретно ви? Чи не дуже дошкуляють вам пірати, на яких постійно нарікають ваші колеги?

— Якщо артист популярний, тоді творча діяльність стає прибутковою. Я знаю, що багато хто з виконавців має інший бізнес, який не стосується музики. В першу чергу, це артисти, музика яких не є форматною, вони роблять музику для душі. Що стосується групи Lama, то ми заробляємо винятково на концертах. Як я вже казала, зараз диски не продаються, це, радше, сувенір. А в інтернеті панує піратство. На Заході ця схема працює набагато краще, там артист може заробляти з офіційного продажу своєї музики. А в нашій країні пірати завжди були, є і будуть.

— Після фільму «Сафо», де звучала ваша пісня, з кіно у вас більше не складалося... Чому? Чи я помиляюся? Кому із сучасних режисерів ви хотіли б запропонувати свою музику?

— Чесно кажучи, ми і тоді не планували працювати над музикою для фільмів. Усе сталося випадково. Продюсер фільму «Сафо» був присутній на нашому виступі. Йому сподобалася, він підійшов і запропонував написати пісню для своєї стрічки. Ми подивилися чорновий варіант фільму, зрозуміли, що в нас уже є пісня «Знаєш, як болить», яка ідеально підходить. Був дуже чутливий момент, коли ми вперше заграли цю пісню під фортепіано, — режисер заплакав. Так пісня «Знаєш, як болить» стала саундтреком «Сафо».

Що стосується режисерів, яким би хотіла запропонувати музику... В Україні знімається дуже мало фільмів, немає з чого вибирати.

— «Роби тільки те, чого просить твоє серце, люби своїх друзів, живи своїм розумом, і не дозволяй нікому псувати свою долю». Чи легко вам, авторці цих слів, дотримуватися такого принципу у житті?

— Це просто. Коли ти дотримуєшся цих принципів, коли ти живеш праведно, чесно, порядно, тобі легше у всьому. Легко і з друзями, і на роботі, і в коханні. Ти набуваєш хорошу карму. Коли ти робиш добро — добро до тебе повертається. Тільки так і треба жити.

— Якими новими проектами потішите своїх шанувальників у найближчому майбутньому?

— Головне — це презентація альбому «Назавжди» в київському клубі «Толстой», яка відбудеться 1 листопада. Після того продовжимо гастролювати країною. Плануємо зробити тур на підтримку альбому. З точними датами ми ще не визначились.