Як трипільці горщики ліпили

Ці розкопки на території найбільшого поселення трипільської культури у Європі — біля села Тальянки Тальнівського району, площа якого сягає 450 гектарів — проводили науковці Інституту археології Національної академії наук. Спільно з ними трудилися й працівники Державного історико–культурного заповідника «Трипільська культура», який знаходиться поруч iз Тальянками — у тамтешньому селі Легедзине.

«Вдалося знайти залишки двох хат та трьох унікальних гончарних печей, у яких трипільці випалювали глиняний посуд. І хоча печі збереглися частково, але в такому стані дотепер нічого подібного не розкопували», — розповідає «УМ» Владислав Чабанюк, директор заповідника «Трипільська культура».

Виявити знахідки вдалося завдяки спонсорській допомозі. Оскільки 20 років наша держава не фінансує розкопки трипільської культури, то науковцям допомагають іноземні спонсори. Зокрема, з Німеччини. Тож завдяки тамтешнім геофізикам, котрі три роки поспіль проводять на Черкащині геомагнітні зйомки ґрунту, наші археологи мають змогу відкопати не лише великогабаритні об’єкти часів Трипілля, такі, наприклад, як хати, а й знайти значно менші, як ті ж гончарні печі.

«З допомогою автомобіля та спеціального сучасного обладнання вони сканують ґрунт на території трипільського поселення, фіксуючи плями на глибині не більше метра, на якій зазвичай і «ховається» Трипілля», — пояснює Владислав Володимирович. Цьогоріч під час розкопок такі плями було вирішено перевірити. Так і натрапили на трипільські печі, унікальність яких iще й у тому, що вони практичнішi, ніж сучасні і ті, які були в часи Київської Русі. У технологічному плані, зазначає пан Владислав, знайдені гончарні печі є досконалими, вони мали складну триканальну конструкцію, були складені з глини впереміжку з битою керамікою, яка забезпечувала високу жаростійкість.

За 120 років iз часу відкриття трипільської культури, коли вдавалося викопувати лише залишки хат або посуду, наголошує Владислав Чабанюк, тільки у 80–х роках минулого століття двiчi українські археологи виявили залишки трипільських гончарних печей на Тальнівщині та Хмельниччині. Але нинішня знахідка, наголошує директор заповідника, перевершила всілякі сподівання. Бо цього разу археологи змогли чітко зрозуміти, як їх будували, який купол вони мали, якими там були продухи, через які гаряче повітря заходило в камеру, де випалювалися гончарні вироби.

Подальша доля знайдених гончарних печей така. Одну з них планується законсервувати на місці, іншу доставити в Інститут археології, а третю — на територію заповідника. Процес цей складний, оскільки печі своїм розміром сягають двох кубічних метрів. Тож їх доставка потребує не лише фінансових затрат, а й кмітливості науковців.

«Треба збити дерев’яний короб, викопати землю навколо печі та під нею, а потім акуратно завантажити краном та перевезти на територію заповідника», — ділиться подальшими планами директор.

Він каже, що залишки печі поставлять біля трипільської хати, відтвореної поряд iз музеєм Трипільської культури. Водночас тут же збираються повністю відтворити таку ж піч. Вона має бути діючою, щоб туристи на власні очі могли ознайомитися з гончарною май­стерністю трипільців та власноруч виготовити у ній посуд.

«На жаль, ми досі не можемо повністю розгорнути експозиційну діяльність, а в наших фондах зберігається 30 тисяч музейних експонатів із 46 поселень трипільської культури, оскільки музей «Трипільської культури» з 2008 року є об’єктом незавершеного будівництва», — бідкається Владислав Чабанюк. Усе — через брак коштів. За його словами, працівники заповідника займаються науковою діяльністю, поповнюють фонди, але «потягнути» інфраструктуру їм, звісно, не під силу. Тут слово і за областю, і за державою.