«Бабусю, рятуйтеся! Чупакабра біжить!»

Узявши у свою родину собаку чи кішку, ми звикаємо до них, як до людей. І нерідко вважаємо їх членами своєї сім’ї. А от у господі Тетяни та Віталія Лавріненків, жителів села Вергуни Черкаського району, таким членом родини є дика козуля. Ще «немовлям» чоловік та дружина знайшли її, ледь живу, у траві на лісовій галявині неподалік свого села.

«На десерт любить виноград»

«Ми з дружиною побачили дике козеня на краю лісу біля нашого села, коли приїхали на пасовище подоїти корову. Маленьке й безсиле, воно лежало й тихенько хрипіло. Може, її матір убили мисливці, а воно було голодне та охляле», — пригадує «Україні молодій» першу зустріч iз майбутньою «квартиранткою» Віталій Лавріненко.

Чоловік каже: шкода було дивитися на безпомічну живу істоту, яка ледь дихала. Його дружина тут же налила на капронову кришку від бутля трішки молока й піднесла до рота козеняті. І воно почало жадібно пити.

Розчулені такою картиною, чоловік та дружина вирішили не залишати у лісі малу. Міркували просто: поруч з іншою живністю козеня в них удома виживе, а в лісі точно загине. Тож принесли його додому й назвали Квіткою. Вигодовували лісову гостю молоком три рази на день. Після тієї першої зустрічі у лісі минулу вже півтора року. Тепер у меню цієї козулі не лише коров’яче молоко. Квітка нині — вибаглива гурманка. Особливо їй смакують сухарики та бублики, які турботливі господарі їй по­стійно купують у магазині. «А на десерт любить виноград. І тільки той, що по 15 гривень за кілограм. Я тут недавно купив винограду по дві гривні, то й не торкнулася до нього», — сміється Віталій Іванович.

А останнім часом, каже чоловік, вона «підсіла» на гранульований корм для курей–бройлерів. Після такої трапези любить попити чистої води, тож ємності з нею розставлені скрізь у дворі.

Як справжня домашня улюблениця, живе козуля в хаті. І найбільше полюбляє спати на ліжку або на дивані. «Ось вона, красуня наша, відпочиває на пуховій ковдрі, наче бариня!» — сміється Віталій Іванович. Квітка на чужих миттю реагує. Вона швиденько схоплюється, встає на ліжку й починає тихенько пищати. «Це вона боїться», — пояснює господар. І тут же починає заспокоювати свою улюбленицю, мов дитину.

Віталій Іванович каже, що козуля звикла до життя поруч iз людиною. Шкоди не робить. Правда, є одна річ, яку вона не любить, і тут Квітка себе не стримує. Тільки господар ставить заряджати мобільний телефон, як козуля тишком–нишком знайде можливість і перегризе тоненький дріт. Причому в кількох місцях. «Я тепер ставлю заряджати телефон у ванній, аби вона не бачила», — зізнається пан Віталій.

За його словами, їхня лісова «квартирантка» дуже розумна й спостережлива. Бачить, як господарі миють ноги у ванні й сама у ванну заскакує, аби і їй копитця пополоскали. А коли усі роззуваються у веранді, а господар, буває, забудеться і зайде до хати у черевиках, то Квітка тут же бере його взуття і виносить надвір. Мовляв, це непорядок. Після такого прибирання пан Віталій, буває, довго шукає свої черевики.

«Дівчата, та це ж моя коза!»

Лавріненки кажуть, що за характером їхня козуля дуже добра. Дружить з усією домашньою живністю, ні з ким не конфліктує і не б’ється. Любить і трьох собак та трьох котів. А з котом Біланом у них особливі стосунки, Квітка до цього білого красеня точно не байдужа. «Тут недавно до нас телевізійники приїжджа­ли. То Квітка показала, як вона любить Білана, так заповзято його облизувала», — каже Віталій Лавріненко.

Узагалі, уточнює він, козуля дуже непосидюча та енергійна. «Вона ходить за нами всюди, наче кішка. Навіть зранку, коли дружина о четвертій годині йде корову доїти, Квітка вже по двору бігає», — веде далі Віталій Іванович.

А буває, пригадує з усмішкою, коли козулі не хочеться вставати та йти на вулицю, то вона пробує примоститися під боком господаря. На підлозі козуля спить, тільки коли дуже спекотно.

Одного разу, пригадує пан Віталій, взагалі смішна ситуація виникла. Тетяна Іванівна сапала город, як почула відчайдушний крик сусідських онуків: «Ой, бабусю, рятуйтеся! Чупакабра біжить!». Жінка озирнулася й побачила, що до неї летить Квітка з розкритою від спеки пащею і язиком, який розвівався на вітрі, наче шматок тканини.

«Дівчата, та це ж моя коза!» — засміялася у відповідь господиня Квітки.

Але траплялося, що козуля i з дому тікала. Тільки побачить, що хвіртка відкрита, — так і гайне. Цілий день немає, а ввечері повертається. Правда, остання втеча з двору виявилася нещасливою. Бо повернулася козуля із закривавленою та переламаною ногою. Видко, у капкан вскочила, кажуть господарі. Вони самотужки перев’язали її, як могли. Зрослося, тільки після тієї травми Квітка шкутильгає. Зате тепер до лісу не тікає.

«Сусід недавно казав мені, що бачив, як під нашим двором стояв олень. Може, недарма Квітка до лісу бігала, може, знайшла там кавалера?» — підозрює Віталій Іванович.

І додає: у їхньому господарстві чимало живності, але Квітка — особлива. Її люблять, як дитину. «У нас сини дорослі, живуть окремо, а ми з дружиною удвох собі. І таке спілкування з Квіткою додає нам настрою», — підсумовує Віталій Лавріненко. Зізнається, що звикли до тварини, тож «хай живе у нас, скільки житиме».