Повзуча і каламутна

Питання проведення конституційної реформи вже стає важливим, хоч і суттєво розтягнутим у часі та відтермінованим пунктом політичного порядку денного. На даний момент розробкою проекту конституційних змін від влади займається кілька центрів впливу, жоден з яких не має монополії на ухвалення остаточних змін та, за словами експертів, не має чіткого уявлення, як саме ці зміни втілювати і якої конфігурації набуде Конституція після реалізації напрацювань тієї чи іншої групи. Ключовим органом у цьому сенсі є Конституційна асамблея, очолювана Леонідом Кравчуком. Але з моменту її створення досі не оприлюднено зрозумілих суспільству пропозицій щодо перекроювання Основного закону, не було й відкритого обговорення з цього приводу.

Задекларована ідея широкого політичного консенсусу з приводу необхідності модернізації Основного закону, яка спочатку закладалася у формат діяльності Конституційної асамблеї, на даний момент не в повній мірі відповідає тим підходам, які домінують у рутинній роботі Асамблеї. По суті, Асамблеї відводиться роль легітимізатора точкових правок, які навряд чи здатні посприяти кардинальному оновленню законодавства в інтересах суспільства.

Про це, підбиваючи попередні підсумки зусиль у сфері конституційної реформи за 2013 рік, говорили вчора на «круглому столі» в Києві народний депутат від фракції «УДАР» Ростислав Павленко, координатор правових програм Школи політичної аналітики Сергій Балан, інші–експерти конституціоналісти.

Учасники дискусії зазначили, що текст змін до Конституції авторства Конституційної асамблеї, за словами її голови Кравчука, спершу мав бути підготовлений до кінця травня поточного року, потім — до 15 вересня, але його немає й досі. Водночас низка конституційних ініціатив, які спливали останнім часом, розроблялися не в КА, а в адміністрації Президента, Кабміні або за участі народних депутатів. Ще низка складових конституційної реформи розробляється в надрах Мін’юсту — законопроекти про прокуратуру, Виборчий кодекс тощо.

Протягом року було внесено зміни до 98–ї статті Конституції у частині надання Рахунковій палаті повноважень контролю за надходженням коштів до державного бюджету. Почато процес внесення змін щодо посилення гарантій незалежності суддів, які отримали позитивні відгуки Венеціанської комісії. Ці законопроекти були розроблені і вносилися до парламенту за підтримки ЄС.

На думку експертів, конституційна реформа залишається здебільшого інструментом впливу на поточну політичну ситуацію, який використовує Президент для підтримки необхідного тонусу в політикумі. При цьому позиція самого Віктора Януковича щодо необхідних конституційних змін залишається невизначеною. «Відсутній проект консенсусу, чіткої ідеології, висловленої Президентом України. Конституційна реформа використовується як певний маркер, за допомогою якого вдається відволікати суспільство і політичні сили, коли дуже важко досягнути успіхів в інших сферах. Відтак конституційна реформа стає заручницею політичного моменту», — каже Сергій Балан.

«Наразі можемо говорити про кілька етапів конституційних змін, які нинішня влада використовує суто для маніпулятивної мети, — зауважив народний депутат Ростислав Павленко. — Перший рівень — це так звана «повзуча» конституційна реформа, яка розпочалася у 2010 році і є яскравим прикладом повернення [главі держави] конституційних повноважень у редакції 1996 року. Також дотичною до цього є зміна ситуації у судовій владі — реформа закріпила ще більшу залежність судової влади від виконавчої через Вищу раду юстиції, через де–факто вплив виконавчої влади на самоврядні органи всередині судової влади і таким чином закріпила вертикаль влади, створену в Україні. Наступним кроком такої реформи є ухвалення законодавства про референдум. Другий рівень — це адаптація законодавства до євроінтеграції. З одного боку, прагнуть дотриматися вимог «списку Фюле», з іншого — стоїть питання змісту тих рішень, які ухвалюються. Зараз опозиційні сили працюють над формуванням уявлення влади, як організувати країну».