Тбiлiськi мотиви Ольги Петрової

Представлені тут жанри визначені гранично докладно: живопис, графіка, текст. Це справді так, адже в роботах художниці зустрічаємо написи грузинською. Та й, крім цього, вона написала безліч книг і статей. Вернісаж перетворився на справжнє свято: було багато квітів, винограду, гранатів, запалених свічок. Вийшов друком чудово оформлений альбом–каталог. Нещодавно після двадцятирічної відсутності художниця знову відвідала Тбілісі і спробувала втілити свою ностальгію за цим чудовим містом. Ольга Петрова пише: «Тбілісі! Я тебе малювала, але не втамувала спраги. Я тужу за тобою! Старенька жінка з фіалками. Жінки під платанами. Білі й шовковисті стовбури...» Саме таке тремтливе сприйняття столиці Грузії авторка передає у своїх творах.

Є тут і офорти. Графічні, суворі, вкрай трудомісткі, віртуозні за технікою. Вони відбивають кожну щонайменшу лінію, кожний дах, вуличку, пагорб, словом — кожну лінію, яка закарбувалася в пам’яті або відображена з натури. Єдиний колір офортів — чорний. Це вкрай загострює сприйняття і відкидає усе чуттєве, подаючи глядачеві, сказати б, оптимальний образ тієї або іншої панорами. Але така прискіпливість є ще одним свідченням любові й відданості автора.

Критики зазначають, що медитативна інтонація представлених на виставці робіт змінила звичну для Ольги Петрової палітру, зробила її глибшою. Певно, така оцінка має свої підстави. Нам залишається лише додати, що художниця є також доктором філософії, професором. Її роботи зберігаються в музеях і зібраннях понад десяти країн світу. До того ж, Петрова опублікувала п’ять монографій і понад 800 статей.

Відсторонено дивлячись на такі роботи Петрової, як «Виноградар» або «Княжна Міріам», ви мимохіть згадуєте про Іспанію. Контрасти червоного і чорного, насичена яскравість, пристрасність... Проте не лише це ріднить образи грузинської серії робіт художниці з Іспанією.

Візьмімо хоча б цьогорічну її роботу «Джвари. Автопортрет». Теплий піщаний колір брил камінної арки змушує згадати про численні замки Іспанії. Художниці вдалося відобразити на полотні неймовірну річ — сонячне світло. Вам так і хочеться доторкнутися до розпеченої стіни, підняти голову і побачити бездоганно ясне небо. Але магія полягає в тому, що в цій роботі немає ані клаптика неба! Хоча несподівані блакитні тони загадковим чином огортають застигле каміння і мимоволі «натякають» на безхмарне небо. Чому ж ця робота називається «Автопортретом»? У глибині арки бачимо застиглу фігуру жінки в білому. Вона цілковито «розчинена» в прилеглому просторі, її обличчя сховане. Саме так художниця приносить жертву на вівтар вічного кохання до Грузії. Ще одна нещодавня робота з коротшою назвою («Джаври») лише доводить зроблене припущення. На ній зображена споруда на пагорбі, відображена в абсолютно «сонячних» тонах жовтої частини спектра. Отже, комплекс образів (сонце, гори, стародавні будівлі піщаного кольору) знову цілковито відповідає нашим уявленням про Іспанію. Може, це збіг, але висловлене спостереження залишається в силі.

Під час перегляду цієї експозиції виникає ще одна асоціація, яка теж нагадує про зовсім іншу географічну точку, віддалену від Грузії. Йдеться про... Вітебськ! Не дивуйтеся. Адже в деяких роботах Петрової наявні риси, властиві роботам Марка Шагала, який оспівав свій рідний Вітебськ і примусив милуватися ним весь світ. Вміле використання блакитного кольору в усіх його відтінках, небо, міські панорами, будиночки, людські фігури, що ширяють у небесах. Наприклад, фігура незабутнього Сергія Параджанова...

Під час осінньої київської негоди виставка Ольги Петрової стала щирим вітанням iз чарівного краю, де струменять потоки Араґві й Кури...