Максим Корнієнко: На Євробаскет їхали не по автографи Паркера

«Щоб краще згуртувати команду, Фрателло водив нас на боулінг і в ресторан»

— Для вітчизняної та європейської баскетбольної спільноти виступ української збірної на чемпіонаті Європи–2013 став справжньою сенсацією. Як самі гравці сприйняли історичний успіх у Словенії?

— Якщо відверто, нам і досі не віриться в те, що ми зробили. Усвідомити реальність допомагають численні вітання знайомих і друзів. Вони дозволять зрозуміти, що минулий Євробаскет — не сон.

— Що стало запорукою високого результату, на який, відверто кажучи, ніхто не розраховував?

— У нас була справжня команда, згуртований колектив, у якому всі підтримували один одного. Тому, вважаю, прийшов і результат.

— А коли ви самі відчули, що збірна — це справжня команда?

— Команда вибудувалася вже минулого літа, коли ми «відібралися» на Євробаскет. Власне, у Словенії для повного боєкомплекту не вистачало лише Артура Дроздова.

А віра у власні сили, швидше за все, прийшла після стартового матчу з Бельгією, коли ми відіграли відставання в 12 очок і на останніх секундах вирвали перемогу. Тоді ми зрозуміли, що можемо на рівних грати з сильними опонентами.

— Наскільки відомо, американець Майк Фрателло не знає ні української, ні російської мови. Як тренеру вдалося вирішувати проблеми з комунікацією?

— Половина гравців нашої збірної добре знає англійську мову й вільно нею спілкується; водночас іноземні баскетбольні терміни знають усі. Тож під час тренувань жодних лінгвістичних проблем не виникало. А поза майданчиком, у разі потреби, долати мовний бар’єр допомагали відомі в минулому баскетболісти Денис Журавльов та Слава Медведенко, які працюють у штабі збірної.

— Можете розповісти про заходи, до яких вдавався Фрателло задля кращого згуртування колективу?

— Скажімо, коли проходив навчально–тренувальний збір у Южному, головний тренер організував розважальний виїзд до Одеси. Там ми провели турнір з боулінгу, переможці якого отримали невеличкі подарунки. Потім відвідали ресторан, де в хорошій атмосфері та дружній обстановці добре поспілкувалися за вечерею. Власне, Майк Фрателло багато чого зробив, щоб якнайкраще згуртувати команду.

«Пух — душа і двигун збірної»

— Після того як ви в першому раунді здобули сенсаційну перемогу над німцями, в інтернеті з’явилося відео, на якому збірна України гучно святкує успіх у роздягальні, вигукуючи галицьке фанатське гасло: «Хто не скаче — той москаль!». Цікаво, кому належала та ідея?

— Точно не скажу, адже святкування почалося без мене, і коли я зайшов у роздягальню, процес уже був у розпалі. Але варто відзначити, що в нашій команді підняти настрій, розвеселити колектив може, напевно, кожен.

— А кого можна назвати душею колективу?

— Думаю, Юджина Джетера. Він — не тільки лідер на майданчику, а й хороша людина, веселун. Цікаво, що Пух розуміє жарти навіть російською, хоча знає лише декілька слів, яких ми його навчили.

— Як ви ставитеся до процесу натуралізації спортсменів? Не всі його схвалюють у суспільстві. Думається, й наші гравці, місце яких займає іноземець, мають «окрему думку».

— На даний момент в Україні немає таких перших номерів, які могли б зробити те, що вдалося показати Джетеру в Словенії. Вважаю, що Мішула років через п’ять буде грати як Юджин, якщо він і надалі працюватиме так само, як зараз, але наразі йому бракує досвіду. А щодо Пуха, то збірна України потребувала саме такого гравця, який міг правильно розставити команду на майданчику й керувати нею під час гри.

— Головною зіркою Євробаскету був гравець клубу НБА «Сан Антоніо сперз» та збірної Франції Тоні Паркер. Ви часом не «полювали» за майкою чи автографом француза, проти якого довелося грати?

— Звичайно, Паркер — це гучне ім’я у світовому баскетболі, але ми приїхали на Євробаскет не дивитися на зіркового француза чи брати у нього автографи, а грати й не боятися суперника.

«Так буває, що перегораєш задовго до гри»

— І все ж таки, чому стався провал у важливій грі з Латвією, коли українці на початку другого групового раунду програли з різницею в 32 очки?

— Поміж трьох наших суперників на другому груповому етапі — збірних Сербії, Литви та Латвії — саме латиші вважалися найслабшою командою, і перемога над ними одразу виводила нас до чвертьфіналу. Тож ми дуже серйозно готувалися до тієї гри. Але розумієте, коли сильно налаштовуєшся, можна перегоріти ще до старту поєдинку. Вочевидь так і сталося. Ми виїхали з готелю з палаючими очима й уже в автобусі рвалися в бій. Проте коли вийшли на майданчик й одразу на старті отримали від суперника два божевільні триочкові, можна сказати, «попливли». У нас нічого не виходило. Латвійці забивали все, а ми — мазали. Процент реалізації триочкових у них був більший, ніж у нас — влучань з–під кошика! Але так буває. Зрештою, можливо, й добре, що так сталося. У наступному матчі з Сербією ми були злішими й компенсували попередню невдачу.

— У матчі із сербами, який став ключовим для здобуття путівки на ЧС, ви стали найрезультативнішим у складі нашої збірної. Максиме, скажіть, від чого залежить, піде чи не піде кидок?

— Передусім від налаштування. Дуже важливо влучити перші кидки. Краще починати реалізацію з–під кошика, а потім переходити до кидків із середньої та далекої дистанції.

— Ваш партнер по команді, центровий Кирило Натяжко, який багато часу проводить в інтернеті, на початку чемпіонату скаржився на неналежну вболівальницьку підтримку, мовляв, у «коментах» — суцільна критика й песимізм...

— Нічого приховувати, що перед Євробаскетом, коли ми провели низку невдалих контрольних зустрічей, критики було дуже багато. Але, хай там як, для гравця важливо, коли за нього вболівають, підтримують. Скажімо, коли ми після переможного матчу з німцями залишали арену, бачили, як сотня німецьких фанів палко вітає своїх улюбленців, хоча вони щойно зазнали поразки. Натомість коли ми виграли у бельгійців — довелося прочитати, що «й палиця раз на рік стріляє». Момент неприємний. Та я сподіваюся, що своєю роботою, грою, зрештою, результатом, ми дещо змінили в цьому плані.

«Я вирішив робити в кар’єрі дрібні кроки»

— Максиме, перед стартом Євробаскету ви здійснили внутрішній трансфер — із «Дніпра» в «Донецьк». Після вдалого виступу в Словенії, напевно, можна було б отримати й кращу пропозицію, з якогось «топового» чемпіонату?

— Я не рвався в якісь топові європейські клуби. Для себе я вирішив, що робитиму в кар’єрі маленькі кроки. Зараз я перейшов до клубу, який гратиме в Лізі ВТБ, де я, власне, й хотів себе спробувати.

— Як вас прийняли в столиці Донбасу? Яке перше враження від міста?

— У Донецьку я лише кілька днів, тож устиг лише познайомитися з тренерським складом та гравцями, які, до слова, дуже добре мене зустріли. А першим, що впадає у вічі в місті, — це футбольна «Донбас–арена» (посміхається).