Танці на воді

      «Третій міжнародний фестиваль дитячої творчості «Золота рибка» запрошує вас на концерт кращих дитячих колективів з України», — звучало три дні поспіль із літнього майданчика в центрі болгарського курортного містечка Созопол українською та болгарською мовами. Почувши з динаміків Русланині «Дикі танці», «Коломийку» та інші пісні з «Гуцульського проекту», вальяжні відпочивальники уповільнювали крок, усе-таки Руслана сьогодні в Європі — безпрограшний піар усього українського. Першого дня ті, хто переминався з ноги на ногу біля фестивальної сцени (літній театр зi зручними лавками до початку «Золотої рибки» відремонтувати не встигли), приглядалися до артистів, другого — зустрічали знайомі номери з ентузіазмом, а третього — підходили до організаторів і просили, щоб діти станцювали той чи той уже улюблений (!) танець. «Мама, запам'ятай, мої улюблені танці називаються «Аркан» і «Чикаго в Парижі», доповідав мені п'ятирічний син, а 14-річний Міша з київського ансамблю «Славутич» став просто кумиром на два тижні відпочинку. А місцеві пані шкодували в розмові з нами, що фестиваль тривав усього три дні.

      Організатор фестивалю, голова Федерації оздоровчих і культурних програм Ольга Захаренко, яка, до речі, робила взірцеву для всіх жінок програму «Грації від «Гравісу», каже, що мета фестивалю — не тільки показати рівень дитячої творчості в Україні, не тільки подивитися на зарубіжних колег, а ще й поєднати виступи з відпочинком і головне — занурити дітей у контекст європейської цивілізації. «Тому ми завжди слідкуємо, щоб дітей розселяли в готелі, а не кудись на квартири, щоб харчувались вони в ресторанах, обов'язково замовляємо їм екскурсії», — каже Ольга Яківна. Взагалі-то созополська «Золота рибка» виросла із київських фестивалів — хореографічного «Весняні ластівки», які цього року справили 10-річний ювілей, та дещо молодшого вокального «Золотого лелеки». «Весняні ластівки», скажу відверто, ми робимо фестивалі не стільки для дітей, скільки для керівників, для того, щоб вони могли показати, на що здатні, представити свої експерименти, придумати те, що виходить за рамки стандартних програм, — розповідає історію трьох своїх фестивалів Ольга Захаренко. — Тим більше ми не робимо ніяких обмежень — ні вікових, ні часових, ні тематичних. Єдине, що я не допускаю вульгарностi  на сцені, коли маленькі дівчатка танцюють канкан, одягають дорослі костюми і вдають із себе дорослих, не допускаю агресії, неакуратних костюмів, я цього не можу бачити. На сьомий фестиваль «Весняні ластівки» у Київ приїхали болгарські учасники — у них традиційно сильні танцювальні колективи, гімнастика, ми подружилися. Тому — Болгарія, тому «Золота рибка».

      Цього року на фестиваль у Созопол приїхали 57 дітей-учасників з України, у минулі роки було більше, але технічно важко сумістити на одній сцені танцівників і вокалістів. Київський танцювальний ансамбль «Славутич» має народне направлення, хоча керівнику «Славутича» Лесі Готовкіній довелося поставити на вимогу своїх танцівників і кілька сучасних та класичних танців — народний танець великою популярністю не користується. «Коли ми переїхали у БК імені Корольова, де поруч був гурток сучасних танців, половина моїх дітей хотіла переходити туди, — каже пані Леся. — І взагалі з народними танцями купа проблем — майже немає педагогів, які б навчали народного танцю на високому рівні, тому інколи ми робимо якісь речі приблизно, інтуїтивно і допускаємо помилки, які зразу кидаються в очі людям з того чи іншого регіону. До того ж практично відсутні осучаснені чи стилізовані фольк-фонограми. Доходить до смішного, діти просять мене поставити танець під Вєрку Сердючку або під Брітні Спірз». Сьогодні в репертуарі «Славутича» є «Аркан», поставлений на музику Руслани, народні танці «Рахівчанка», «Гончарі», «Литовський танець», «Господарочки» — до 20 композицій, причому майже всі із реквізитом, тож і тягли діти в Созопол складні табуреточки, пластмасові піддони, великі дерев'яні черевики і на кожний танець окремий костюм. Всі костюми придумує Леся Готовкіна, а втілюють коли мами, коли вона сама, коли ательє. Батьки у «Славутича» дуже дружні — задумали для «Аркана» пошити костюми з хустками, бабуся Дениса Лідія Миколаївна мотнулася за ними аж у Хмельницький, бо вони там дешевші; вирішили зробити усім однакові футболки з назвою колективу, знову Лідія Миколаївна зголосилася — увесь Троєщинський базар шукав 54 однакові футболки різних розмірів. Не всі батьки можуть виступити спонсорами поїздок на фестивалі, у Созопол поїхали 18 танцюристів, і Лесі Василівні завжди на ходу доводиться переробляти танці на те число дітей, батьки яких надали їм спонсорську допомогу.

      Івано-франківський фітнес-центр «Тонус» вражав не раз — по-перше, ідеально синхронними, відточеними і вивіреними рухами дівчаток, по-друге, величезними бігуді під шифоновими косинками на пляжі, по-третє, потужною підтримкою з боку «крутих» франківських татусів, які приїхали на своїх джипах. Франківські вихованці, завдяки хореографу Ірині Окремій, виглядали дуже шляхетно і натхненно, номери «Чикаго в Парижі», «Бджілки» були справді оригінальними і блискуче виконаними, і зрештою ця франківська компанія, починаючи від маленьких дівчаток-танцюристок, закінчуючи хореографом і мамами, вигідно вирізнялися шармом і елегантністю серед безшабашної курортної публіки. А ідеальність рухів — вона досягається дуже просто: півтори години занять щодня.

      Уперше на фестиваль запросили Асоціацію дитячої моди (АДМ) з Києва, і три колекції молодих київських дизайнерів — «Шик-модерн» (Марія Островська), «Наталка-Полтавка» (Наталя Сапон) і «Сади Семіраміди» (Марина Опришко, Ольга Стоянова), які продемонстрували учні студії естетичного виховання , заслужили і на аплодисменти, і на професійну цікавість. На рахунку АДМ організація конкурсу юних моделей «Міні-модель України», участь у  акціях «Людина року», співпраця з модними магазинами і клубами, президент асоціації Ірина Ярмак каже, що їм цікаво було взяти участь ще й у такому фестивалі.

      І танцювальний ансамбль «Щедрик», і учениця Дитячої академії мистецтв Женя Олійник, і соліст шоу-балету «Антре» Артем Савенко не працювали на фестивалі, а виступали від душі. Цим дітям було дуже важливо вирiзнятися із строкатого натовпу пляжників, дивувати тих, хто вранці лежав під сусідньою парасолькою, своїми художніми здібностями, почувати себе Артистами. Відтоді, як державі стало не до художньої самодіяльності. Дуже потужний пласт «народної творчості» залишився незадіяним, тож керівники дитячих колективів і вдячні організаторам за будь-яку моливість виступити, показатися. А вже іноземно-відпочинкові варіанти — два в одному — влітку найоптимальніші.

          Созополській мерії «Золота рибка» теж подобається, вона дуже прикрашає одноманітно-нуднувате пляжне життя крихітного містечка. І літній театр обіцяли до наступного фестивалю відремонтувати. До речі, з болгарського боку партнером фестивалю виступає їхня зірка Паскал. «Якби я спіймав Золоту Рибку, я б загадав бажання приїхати на наступний фестиваль», — сказав мені по секрету один маленький хлопчик.