До свого храму без чужого «статуту»

Днями під час дводенного візиту на Полтавщину патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет освятив два новозбудовані храми УПЦ Київського патріархату. Просторіший і величніший серед них — Різдва Пресвятої Богородиці — постав у селі Горбанівка під Полтавою. Спорудили його коштом відомого у краї бізнесмена і мецената Івана Матієшина. Останній після важкої хвороби спочив у Бозі навесні цього року й був похований на території храму. Тож після його освячення патріарх Філарет відслужив панахиду на могилі благодійника. Найвищу ж церковну нагороду — орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, якої фундатор Божої обителі удостоївся посмертно, вручили його дружині Валентині. Вона продовжує доброчинні справи свого чоловіка, за що також була нагороджена орденом Святої Великомучениці Варвари.

Інший освячений предстоятелем УПЦ КП храм — Святого Юрія Переможця — розташований у місті–райцентрі Кобеляки. Про його спорудження за ініціативою місцевого священика Дмитра Кулічковського читачі нашої газети вже знають. Зводили його методом народної будови, збираючи кошти, як кажуть, «із миру по нитці». За таких умов перша і поки що єдина в райцентрі церква УПЦ Київського патріархату вийшла невеликою за розмірами, але дуже затишною, ошатною. Особливо теплою була зустріч патріарха з тими прихожанами, завдяки старанням яких постала ця воістину знакова для краю споруда. Один із них, багаторічний керівник району Володимир Чернявський, передав високому гостю свою нову книгу «Повернення до витоків», присвячену 1025–лiттю хрещення Київської Русі. Подарували патріарху також книгу ще одного місцевого автора Валентина Голяника, присвячену трагічним сторінкам Голодомору.

Під час короткого спілкування з журналістами в обласному центрі патріарх Філарет висловив свої міркування стосовно актуальних проб­лем церковного та суспільного життя. Зокрема, відповідаючи на запитання «УМ» з приводу очікуваного підписання угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, він підкреслив, що практично всі церкви схвалюють цей крок. «Це зовсім не дивно, тому що Україна, ще будучи Київською Руссю, увійшла в сім’ю європейських народів, — наголосив патріарх. — Сталося це тільки після того, як вона стала християнською, бо язичників туди не приймали. Причому наша Русь була могутньою державою на європейському континенті, з представниками якої мали за честь поріднитися королі інших країн. Згадаймо хоча б дочок Ярослава Мудрого, якого невипадково називали «тестем Європи».

Тож, на переконання предстоятеля УПЦ Київського патріархату, до Євроспільноти ми не вступаємо, а повертаємося. Насамперед для того, щоб долучитися до вищих стандартів демократії та рівня життя, досконаліших технологій, зрештою, за його словами, до «вищого рівня цивілізації». При цьо­му церква категорично не приймає «найекзотичніші» європейські цінності. Насамперед ті, які призводять не лише до сумнівної поблажливості у питаннях родинних традицій та норм моралі, а й до прийняття законів про легалізацію одностатевих шлюбів. «Ми не хочемо ухвалення таких законів, — зазначив патріарх Філарет. — Адже то великий гріх перед Богом. Тому церква ніколи не погодиться на це». Водночас очолювана ним церква, за словами Святійшого, робить «усе для того, щоб об’єднати Київський і Московський патріархати в одну Українську православну церкву, але помісну, незалежну від патріархату Московського. Оскільки ця церква стане найбільшою в Україні, вона буде здатною консолідувати все наше суспільство».